fbpx

Caшкo лежав і плaкaв на лiжку в кiмнаті дитбyдинку. Йомy булy всьyго 4 poки і він не poзумiв, куди пpoпали йoго мaмa і тaтo

Він лежав і плакав на ліжку в кімнаті дитбудинку. Йому, маленькому чотирирічному Сашкові, було страшно. Він не розумів, куди пропали його мама і тато.

Маленьке сердечко стискалося від болю, схлипуючи, Сашко кликав: «Мамочко, мамочко …!» Але ніхто не приходив, всі діти спали, а вихователям не було справа до сліз чергового покинутої дитини.

Сашку явила світові якась наркоманка, кинувши його тут же в пологовому будинку. Через півроку його усиновила благополучна сім’я, в якій він прожив три з половиною роки. Джерело

Він нічого цього не знав, в дитячій пам’яті не збереглися спогади перших місяців життя. Всі вважали, що малюкові дуже пощастило, так як відразу знайшлися батьки, і він не встиг своїм маленьким розумом усвідомити, що його кинули.

Три з половиною роки Сашко жив в родині, де мама і тато любили його … Потім, сталося несподіване щастя – мама Світлана сказала, що у нього з’явиться братик або сестричка. Сашкo був радий, хоча навіть не розумів чому.

З цього дня все змінилося. Він став відчувати, що мамі він не потрібен, а тата, взагалі дратує. Малюк з усіх сил намагався зробити приємно своїй матусі, обіймав її, залазив на коліна, але Свєта стала відстороняться від дитини.

Сергій, чоловік Світлани, завжди був проти усиновлення. Він не розумів, як можна відчувати любов до суті, який не має відношення до нього.

Але дружина була в такому відчаї, що не могла народити йому дитину. І врешті-решт він піддався на вмовляння. «Я сподіваюся, що все складеться добре,» – сказав він. Сподіваюся …

Як страшно, що доля маленького чоловічка залежала від виправдання надії. Все складалося цілком добре. Сашко ріс звичайною дитиною, який доставляє батькам і радості і турботи.

Сергій навіть прив’язався до нього, хоча в глибині душі так і не визнав. Всього лише надія – це іноді так багато, і так мало, коли на карту поставлена ​​доля чоловічка.

Йшли роки. І тут, – Світлана зaвaгoтніла! Чудо! Воістину промисел Божий! Як же тоді він був щасливий, адже сталося це всупереч всім діагнозами і прогнозами лікарів.

Ніхто з них в той момент не зрозумів головного – цей дар їм було дано виключно через Сашка.

А Сашкo став зайвим, непотрібним. Папа перестав з ним грати і взагалі звертати на нього увагу, мама завжди думала про щось своє. Його годували, вигулювали як собачку, а вдома говорили – «місце!» Він почав плакати і писатися ночами, це шалено дратувало тата.

Біль. Перший раз зіткнувшись з болем, малюк навіть не розумів, чому все змінилося. Чому тато не любить його, а тільки кричить, а мама не звертає на нього увагу.

Як можна було зрозуміти цієї маленької безневинної душі – що вона чужа, що так і не стала рідною цим двом дорослим людям.

Читайте також: Купили доньці машину, хоч грошей у нас не дуже багато. А вона нас з чоловіком ненавидить

Сергій став заводити розмову про те, що Сашка потрібно повернути в дитбудинок. Він приводив десятки аргументів, але головний з них був той, що у них з’явиться свій, рідний, бажаний. Світлана не сперечається з чоловіком, люблячи дитя, зростаюче у неї під серцем, вона розуміла, що ніколи не буде любити так чужу дитину. На жаль, тільки зараз …

Рішення було прийнято, батьки подали документи до суду про відмову від опіки Сашки. Надії Сергія зазнали краху …

Нічого не розуміючи, малюк сидів на стільці в дивному будинку, куди його привели, за зачиненими дверима йшов суд. Суд, на якому мама і тато відмовлялися від нього.

Він озирався навколо, помічав співчутливі погляди, і зіщулившись у грудочку, оченятами повними сліз дивився на що проходять повз чужих людей. Сашкові було жахливо страшно, він тремтів, і здригався від плескають дверей сусідніх кабінетів.

Коли мама і тато вийшли, то тато навіть не глянув у бік малюка. А мама підійшла до нього з якоюсь тіткою і сказала: «Саша, ти поїдеш з цієї тіткою.»

Не обертаючись вона пішла слідом за чоловіком, а Сашко зрозумівши, що вони йдуть, закричав і побіг слідом. Тітка, схопила його за руку, а він, розуміючи, що трапилося щось дуже страшне, став її кусати, бити і вириватися.

Він кричав: «Мамо, не йди!» Але Світлана не чула його, разом з чоловіком вони сіли в машину і поїхали додому.

Сашкa, заплаканого привезли в якийсь страшний будинок. Він озирався навколо, і йому здавалося, що світ перевернувся. Його завели в кімнату з такими ж дітьми. Він швидко пробіг в кут, і сівши, закривши маленьке личко руками, як би відгородився від усього.

Він думав, що закриє очі, відкриє, і мама знову буде поруч. Читатиме йому казки на ніч і цілувати, а тато катати на шиї і підкидати в небо.

Минали дні, але мама не приходила і не забирала його. Він плакав, плакав постійно, не грав з іншими детьмі.Бедний малюк не знав, що його, такого беззахисного вже два рази зрадили. Тільки одна стара вихователька могла умовити його поїсти.

У ній було стільки любові і тепла, що в зміну, коли вона працювала, Сашка просто відтавав. Тьотя Валя садила його на коліна, і качала, примовляючи: «Бідний, ти мій, за що ж тобі таке. Невже Господь не бачить …» Сашко не розумів її голосінь, але йому ставало тепло і добре, і він засинав у неї на руках.

Даремно тітка Валя сумнівалася в Господньому провидіння. Світлана пішла з життя. А Сергій, так сподівався на те, що все буде добре, просто спився, втративши і роботу, і квартиру і свою душу.

А Сашка усиновила родина православного священика, який прочитав про це жахливий випадок з місцевої газети. Матушка Марія, у якої було п’ятеро своїх дітей ні хвилини не сумнівалася, коли чоловік дав прочитати їй цю історію.

І Сашка більше ніколи в житті не відчував себе чужим і відкинутим.

You cannot copy content of this page