Мені 39 було, сину 21, коли у нього з’явилася дівчина.
– Мама, Катя далеко живе, давай я тебе з нею познайомлю, але вона у нас ночувати залишиться, – обрадував мене Даня.
Погодилася:
– Ну добре, нехай залишається, – діло молоде, нехай краще вдома, ніж по підвалах.
У призначений день на стіл накрила, синові білизна чисте видала, себе в порядок почала приводити, але не встигла: зустріла гостю в халаті і бігудях.
Ключ у замку повернувся, я посміхнулася і в коридор вийшла. Щось мене збентежило в образі Каті. Сама не знаю, чому ляпнула:
– А можна Ваш вік у паспорті подивитися?
Особа сина витягнулося, його подружка почервоніла і з квартири кулею вилетіла.
– Ну, мама! – зиркнув на мене Даня і побіг слідом за своєю пасією.
Я не зі зла: виглядала дівчина років на 15, не більше. Самі знаєте, в який час ми живемо: вчасно в паспорт до дівчини не заглянув, поїхав далеко і надовго. Я хіба для цього нapoджувала і ночами не спала?
Даня не повернувся, ввечері повідомлення написав, що переночує у Каті, її мама не проти, на відміну від деяких. Я у відповідь отписалась, що передачки носити і на cвіданка їздити не буду.
З того часу я стала ворогом номер один у Каті і Дани: на наступний день вони заявилися, і дівчина з зарозумілим виглядом тицьнула мені під ніс свій паспорт, де чорним по білому було написано вік – 23 роки.
Я вибачилася, пояснила своє прохання, постаравшись все перевести в жарт. Каті б підтримати – немає, ми образилися. Після цього бачила я Катю ще кілька разів, і то – випадково.
Даня закінчив інститут і вирішив одружитися. На тій самій Каті, на кого ж ще. Любов у них. Вони і так вже практично жили разом: Даня з’являвся вдома раз на тиждень за моєї відсутності, весь інший час проводячи у своїй майбутній тещі.
Хотіла фінансово допомогти з організацією весілля – не стала: мене до відома поставили, коли і де буде одруження, але попросили туди не приходити. Я образилася: батьки Каті на весіллі – бажані гості, а я так, мимо проходила.
На мене теж образилися, у відповідь: розраховували на гроші, а я, сволота така, посміла образитися на відсутність запрошення і не дати. Я не свята, вже вибачте, щоб дати гроші і не звернути уваги на факт моєї відсутності на весіллі сина.
Про ваaгiтнicть Каті я дізналася від данин колишнього однокурсника: зустрівшись на автобусній зупинці, він мене привітав зі швидкої зміною статусу з мами в бабусю. Молодь мовчала, я не нав’язувалася: не сказали – прапор їм в руки.
Діти – гості в нашому житті, я завжди знала, що коли-небудь у сина буде з’явиться своя сім’я, в якій мені місця не буде. Правда, я думала, що можу розраховувати хоча б на рідкісне спілкування. Помилилася, буває.
Відпустка я вирішила провести у сестри, вона мене останні пару років до себе зазивала. Її дочка, моя племінниця, заміжня, три роки тому нapoдила доньку.
Прийняли мене добре: з поїзда зустріли, в будинок привезли, до зустрічі стіл приготували. Я вручила всім подарунки.
Слово за слово, зайшла розмова про те, що у них в місті немає нормальної роботи. Слідом знову пішли натяки: непогано було б мені племінницю з чоловіком і дитиною у себе притулок і прописати.
Чоловік б роботу знайшов, мені б не нудно було в компанії Соні і її дочки. Аргумент: ти ж все одно одна живеш, син з тобою не спілкується.
Я насторожилася: сестрі я не скаржилася на охолодження відносин з сином. Звідки вона знає? Вранці відповідь на своє питання я отримала, ненавмисно підслухавши телефонну розмову сестри:
– Ой, Данечка, вона такі пристрасті розповідає: до бабки ходила, щоб ви з Катрусею розлучилися, всяко-різно жінка твоя чіхвостіт, каже, життя вам не дасть. Ти мене не здавай: боюся, як би і мені твоя мати чого поганого не зробила.
Я тихенько пішла в виділену мені кімнату, лягла на ліжко і зробила вигляд, що все ще сплю. Сама думати стала, згадувати: крім того інциденту з паспортом, більше ми з Катею, в принципі, не перетиналися і не розмовляли.
Погодьтеся, навряд чи прохання показати паспорт при першій зустрічі могла стати приводом для повного припинення подальшого знайомства.
Та й не запросити на весілля майбутню свекруху через таку дрібницю? А ось якщо сестра з самого початку що-небудь співала Дані?
З прицілом на переселення сім’ї її дочки до мене? Чи не вперше просить-натякає. Могло бути таке? І син мовчав, на прохання тітки – «ти мене не здавай»? Дружину берегти вирішив від навіженства матері, ось і ховав? На весілля не запросили – сестра могла набрехати про який-небудь капості з мого боку? Складно виходить.
Поїхала я додому ввечері, пообіцявши подумати про долю племінниці і її сімейства, хоча планувала погостювати тиждень. Противно там залишатися було.
Сестра дзвонить кожен день, говорить, що її дочка з зятем та онукою вже сидять на валізах в очікуванні моєї згоди на переїзд.
Поговорити з данин я не наважилася: раз він так легко повірив у наклепи, сенс переконувати? Чи не ідіот, повинен був знати, що якби я і виношувала підступні плани, то нікому б їх не повідала. Сестрі – тим більше. Обілити своє чесне ім’я? І кому це треба?
Бігати за сином, виправдовуючись за те, чого не робила? Нерозумно, на мій погляд. Може, він мене і слухати не стане?
Як розпорядитися впізнаним інформацією – я не знаю. Велика частина – тільки мої здогади і логічні висновки. Залишити все як є?
Чекати, поки таємне сама не стане явним? Влаштувати сестрі скандал з викриттям? Організувати очну ставку сестри і сина?
