Реальна історія, розказана від першої особи. Всі імена змінені.
На дворі було 7 березня. Я носилася по будинку, мов попелюшка: протираючи, пилососячи і миючи все, що під руку попадеться включаючи кота. За матеріалами
До речі про кота… Володіючи універсальним забарвленням, – чорно-білим, – він радісно залишав свою шерсть всюди де міг і не міг.
Сліди його перебування були всюди. На білому виднілася чорна шерсть, на чорному біла, на кольоровому обидві.
У боротьбі з котячою шерстю мене відвідала думка застосувати пилосос чоловіка з машини, бо цей агрегат мав неабияку силу і був виключно зручний для чистки меблів.
Відкривши багажник і потягнувшись до сумки з пилососом, я натрапила поглядом на новенький красивий пакетик з ювелірного магазину, який прозоро натякав, що мені приготували подаруночок на 8 березня. Я з дитячим захопленням полізла дивитися що всередині.
Всередині лежали відразу дві коробочки однакового розміру. Одна бордова з лаковими ромашками, а друга срібляста з білими смужками і штрихами.
Я відкрила бордову і знайшла там…
Премила підвіска! Якраз мені під очі. І ще крихітну, складену вдвічі записочку: «Оленка, ти моє життя, моє блакитнооке диво. Я люблю тебе.”
Який же він романтик, який же він чудовий! А я дура така, пилю його вічно, вічно підозрюю в будь-чому …
Щасливо посміхаючись цим думкам я відкрила другу коробочку. І знайшла там …
Точно таку ж підвіску, і майже таку ж записку: “Наталочко, я люблю тебе. Ти моє життя, моє сірооке диво. »
Усмішка сповзла з мого обличчя.
Деякий час я простояла в ступорі, а потім … поміняла записки місцями.
Вранці прийняла свою бордову коробочку, мило посміхаючись. Він не помітив ні підміни, ні льодинки в моїх очах. Поїхав по термінових справах по роботі.
Ненадовго … Знаю я як звуть твою роботу …
Не квапся, любий. Мені ще треба встигнути зібрати всі твої речі.