Вероніка істерить. Уже тижнів зо три. Її кинув співмешканець. Ну, в принципі, цього і слід було очікувати. За матеріалами
Мені 26 років, Вероніці, яка є моєю рідною матір’ю – 44 роки , так, заміж за мого батька вона вийшла досить рано, і розлучилася майже відразу після того, як я наpoдилася.
-Нікчемний і нудний тип, – каже мама про мого батька, – я б нічого з ним не побачила і не добилася.
Цей «нікчемний» тип, до слова, прожив з другою дружиною щасливо і в злагоді вже 24 роки. У них двоє дітей, дім – повна чаша. І у мене квартира, яку мені купив батько, і в яку я пішла жити після того, як вийшла заміж.
У мене було цілком нормальне дитинство, тому що я росла спочатку з татовою мамою, а після того, як батько одружився вдруге, я стала жити в його новій сім’ї.
Нетипово, правда? Але така ситуація всіх влаштовувала, тим більше мене. Мачуха ставилася до мене дуже добре, я платила їй тим же. Дійшло до того, що саме мачуху я і називала мамою, а рідну матір Веронікою. Так побажала вона сама.
Пам’ятаю, як вона мене взяла з собою на відпочинок на море, мені тоді було 10 років.
-Не називай мене мамою, – істерично і зло зашепотіла вона мені на пляжі, – ти мене ганьбиш і додаєш мені вік. Я для тебе Вероніка. Зрозуміла?
Так, зрозуміла, ти – Вероніка. Більше з нею я відпочивати не поїхала. Тому що вечорами я сиділа в кімнаті, а Вероніка ганяла на побачення.
Мужів у маман було багато . Офіційних 3 або 4. Я не встигала запам’ятовувати їх обличчя, тим більше, що бачила їх не часто.
Останні років 10 Вероніка узами офіційного шлюбу себе не пов’язувала, але в квартирі у неї систематично знаходилося чергове кохання всього її життя: Василь, Антон, Микита, Андрій і так далі.
-У мене повинне бути особисте життя, – заявляла маман мені і іншим, – і не ваша справа з ким я ділю радості життя. Головне для мене – бути щасливою і красивою.
Маман працювала в салоні краси. Вона була непоганим стилістом, але в гонитві за власною вічною молодістю явно перегнула. Гіалурону на її обличчі ставало все більше, а її кавалери все молодше.
Останній був молодший Вероніки на 20 років. Тобто він був молодший за мене на 2 роки.
-Знайомтесь, – весело прощебетала Вероніка місяць тому, з’явившись несподівано на порозі нашого з чоловіком сімейного гнізда, – це Ігор. Ми з ним вже 3 місяці разом, збираємося одружитися. Прийшли знайомитися з родичами.
Маман кокетувала, а мій чоловік поліз за шaмпaнським, тому що, крім знайомства з черговим хлопчиком Вероніки, у нас теж було, що відсвяткувати.
-Мама, ой, пробач, Вероніка, – почала я, – тобі теж є з чим нас привітати, я чекаю дитину і ти скоро станеш бабусею.
Ігор весело заплескав в долоні і кинувся вітати мене, чоловіка і Вероніку, а вона просто позеленіла і вискочила з-за столу. Ігор повернув жінку вже з вулиці і ми досить мирно досиділи вечір.
А через тиждень після тої події, Вероніка, зла, як фурія, прибігла до мене і накинулася на мене майже з кулaками:
-Він мене покинув! Він пішов від мене! Це ти винна, – крuчала маман, – хто тебе за язика тягнув зі своєю новиною? Яка я бабуся? Як ти могла зі мною так вчинити? Ти зіпсувала мені все життя! Я ще молода, щоб бути бабусею!
Нагадувати, що її власній мамі в рік мого наpoдження, було лише 37 років, було марно.
Ігор звалив в захід до своєї однокурсниці, тато якої був великим бізнесменом. Але мама вирішила, що всьому виною була я.
-Вероніка, я вaгiтна перший раз, – сказала я матусі, – а співмешканці у тебе змінювалися і раніше, з періодичністю тричі на рік!
-У мене немає дочки, а значить і немає і не може бути онуків, – зойкнула Вероніка і голосно грюкнулa дверима.
Прийшовши через пару годин з роботи чоловік, купив тортик і шaмпaнське. Ми йдемо радувати новиною батька і маму, мою справжню сім’ю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
