fbpx

Не проходьте повз. Невже не можна допомогти самотній людині?

День завершився перемогою. По-перше, кінець тижня -п’ятниця. По-друге, мені видали непогану премію, і я вирішила влаштувати невеличке свято живота.

Я вийшла з роботи. Стояв жовтень, світило сонечко, але все одно було прохолодно. По дорозі додому я зайшла в найближчий супермаркет, щоб купити що-не будь смачненького на вечерю.

Дивно, але в магазині було мало покупців. Я ходила від прилавка до прилавка – візок поступово заповнювалася. І тут мою увагу привернула бабуся.

На вигляд їй було років 80. Одежинка бідненька, але що мене здивувало – на ногах у неї були гумові калоші. На вулиці холод, а вона в калошах.

Я підійшла ближче. У кошику у неї лежала буханець чорного хліба, пакет молока і пачка солі. Вона стояла біля прилавка з котячим кормом.

І тут несподівано вона звернулася до мене: «Доню, підкажи, будь ласка, який корм дешевший?» Я допомогла їй вибрати, вона взяла одну пачку, і подякувала мене. Було видно, що вона вихована і інтелігентна жінка.

У мене не було кішки, але я чомусь теж взяла три пачки корму і поспішила на касу. Я встала в чергу за старенькою. Вона розплатилася і задріботала потихеньку в калошах, явно їй не за розміром, до виходу.

Я, розплатившись, поспішила за нею. На вулиці накрапав дощ. Добре, що у мене був з собою парасолька. Защеміло серце, коли я дивилася їй услід.

Читайте також: Я познайомилася з коханим чоловіком на його весіллі, коли він одружився з іншою

Я не роздумуючи, підбігла до неї, розкривши парасольку і запропонувала проводити її до будинку. Бабуся подякувала мені, але стала відмовлятися. Мовляв їй незручно, вона бачила у мене в руках два пакети з продуктами. Але я наполягла на своєму.

Жила вона неподалік від магазину. Коли ми підійшли до будинку, я здивувалася – новий елітний будинок. Я простягнула їй три пачки корму, який купила. Вона збентежилася, але взяла, подякувавши мене.

Ми розпрощалися. Додому я йшла зі змішаним почуттям. В голові крутилися питання – хто вона така, живе в такому будинку, а так одягнена?

Пройшов десь місяць після нашого знайомства, поки я не зустріла цю бабусю знову в цьому ж супермаркеті. Вона була в тих же самих калошах, правда, шкарпетки були теплі.

В кошику також хліб, молоко, але замість солі пачка найдешевших макаронів і, звичайно, пакетик котячого корму. У мене підкотив кому до горла. І я знову пішла за нею, як загіпнотизована.

Я покликала її. Як не дивно, вона мене впізнала. І, що дивно, запросила мене в гості на чай. Я, не роздумуючи, погодилася. А чому б і ні. У мене знову постало питання, хто вона така?

Ми піднялися на сьомий поверх. На майданчику були квіти, навіть якісь картини. Відразу видно, тут живуть багаті люди. Ми увійшли в квартиру. І що відразу кинулося в очі – це дорогий ремонт, чистота.

До нас, мявкачи, вийшов гарний кіт. Квартира була 2-х кімнатна, велика кухня. Але меблів мінімум. Диван, два крісла і шафа. На кухні невеликий столик, дві табуретки і маленький холодильник.

Анна Василівна (так звали мою нову знайому) запросила мене на кухню, поставила чайник, розставила дуже красиві чашки, відразу видно дуже дорогі, і не чекаючи моїх запитань, повідала мені таку історію. Сім років тому вона поховала чоловіка, а через рік не стало і сина.

Син у неї був успішною людиною, у нього був свій бізнес. Це він купив цю квартиру, зробив дорогий ремонт. Але важко зaxворів і всі гроші пішли на лікування.

Після cмepті сина Ганна Василівна залишилася одна. Квартплата дуже висока в цьому будинку, а пенсія маленька. Ось і доводиться якось викручуватися. Поступово продала всі меблі, побутову техніку, посуд. Залишила ось дві дорогі чашки на пам’ять.

У мене перехопило горло, я думала, що зараз заплачу. Я порадила їй помінятися якось на меншу квартиру з доплатою. На що вона мені відповіла, що боїться, скільки зараз шахраїв, вбuтu можуть. Я з нею погодилася.

Коли йшла від неї, я залишила їй все, що купила в магазині. Вона розплакалася, подякувала мене. Коли я йшла додому, сльози застилали очі. Але як же так? Невже сусіди не бачили, хто живе з ними поруч?

Невже не можна допомогти самотній людині? Якими ми стали черствими. Часом не бачимо, що твориться навколо нас. Озирніться, подивіться навколо себе. Може поруч з вами живе така же самотня стара, людина. Допоможіть. Йдете в магазин, запитаєте може, що людині треба.

У наступний свій візит я купила Ганні Василівні теплі чоботи. Я не збіднію, але серце їй зігрію. І обов’язково буду допомагати їй, чим зможу.

You cannot copy content of this page