Суспільство
— Тьотя Люба, почастуєте хлібцем, — почула я

Батьків я знала давно, ще з інститутських часів. Ірка, його мама, була найкрасивішою дівчиною на нашому курсі, багато за нею хлопців залицятись, а вибрала вона самого скромного Сашку.

Як закінчили, пішли працювати: він — інженером на авіаційний завод, вона залишилася викладати в інституті. Підкоп грошей, зіграли весілля. Взагалі то жили не погано, але в найманій квартирі, тому з дітьми не поспішали.

Невдовзі не стало Іркіної бабусі, онуки вона залишила свою трикімнатну квартиру, так пара переїхала в наш будинок.

Наші двері були навпроти, часто то я, то Іра забігали один до одного. Потім ми почали дружити сім’ями. Тут Іра завагітніла і народила здорового здорованя-хлопчиська. Малюка назвали Юрою, в честь діда.

Замість того, щоб радіти довгоочікуваного сина, Сашка зібрав речі і пішов з сім’ї. Я звичайно в чужі справи не лізла, але чоловік якось заїкнувся, що інша у нього з’явилася, молода дівчина, ось він і пішов.

Залишилася Ірка з маленьким малюком на руках. Юра був неспокійний, крикливий, важко було спочатку їй з ним. Після роботи я забігала, побавити, де обід приготувати, погладити пелюшки.

— Ну що ти Люба, своїх справ немає чи що? — питала сусідка.

— Ти лягай відпочинь, поки Юра спить, він в дзеркало подивись, синці на підлогу особи від недосипу.

Так і жили, малюк підростав, я дивилася на щасливі Ірчині очі, і раділа про себе, у нас з чоловіком дітей не було, після двох невдалих вагітностей, мені заборонили народжувати, інакше все могло б закінчиться плачевно для мене.

Юркові було два, коли Іра раптом не з того ні з всього почала випивати.

Читайте також: ОСЬ ЩО ЗНАЧИТЬ ДОЛЯ! — ПІШЛА ВЛАШТОВУВАТИСЯ НА РОБОТУ, А ЗАМІСТЬ ЦЬОГО ЗНАЙШЛА ДОЧКУ

Спочатку трохи, потім по наростаючій, бувало йшла в довгі загули.

Хлопчика в такі дні я забирала собі.

— Що знову? — питав чоловік, приходячи після роботи і бачачи дитини у нас.

— Ну Юра давай збирайся, погода чудова, пішли м’яч поганяємо на майданчику.

Андрій завжди мріяв про сина, тому спілкування з сусідським хлопчиком для нього було завжди в радість. У вихідні він забирав хлопчика в парк, кататися на атракціонах, є піцу. Куди тільки вони не їздили: в планетарій, дитячий ляльковий театр, на концерти і виставки.

Одного разу Юрка назвав чоловіка татом.

Той від щастя навіть розплакався, але поправив — дядько Андрій.

В ту ніч я практично не спала. Перевертаючись, в голову лізли які думки. Остаточно прокинувшись від напівдрімоти, я зрозуміла в чому справа. За стінкою у Іри плакав Юра, його голос я не могла ні з яким іншим переплутати!

Я швидко одяглася, подивилася на годинник, було п’ятій ранку.

— Що то сталося у Ірки напевно, піду сходжу, дізнаюся.

Двері були відчинені, побачивши мене, Юра кинувся з телефоном напереваги.

— Тьотя Люба, мамі погано, допоможіть викликати лікаря.

Дозвонившсь до швидкої, кинулася з кімнати до Іри, вона, вся бліда лежала на ліжку, важко дихаючи.

— Люба, дякую, що прийшла.

— Зараз приїде лікар, Іро, потерпи, все буде добре. Юру поки відправлю до Андрія.

Швидка забрала сусідку в лікарню, потрібно повне обстеження і спостереження.

За хлопчиком зголосилася дивитися далека родичка Іри, але робила вона це крізь пальці, практично нічого не купувала з продуктів, готувала хіба що кашу з ранку і омлет ввечері.

— Тьоть Люб, почастуєте хлібцем, — почула я, обертаюся — Юрка варто.

— Привіт Юра, підемо до мене зайдеш, я тобі борщ свіжий наллю, пиріжками пригощу.

Уже вдома нагодувавши хлопчика, дізналася, що жінка та другий день не з’являється вдома. Холодильник порожній. Лише трохи сухарів і черствий хліб — ось і все продуктові запаси.

— Так не можна, треба щось робити, — сказала я чоловікові ввечері.

— Давай поки до себе візьмемо хлопця, а час покаже, що далі буде.

Так і зробили.

Іра пролежала в лікарні місяць, потім її відправили до обласного центру на операцію. У підсумку, серце не витримало, не стало Юривої мами.

— Не можна було їй пити, — сказав чоловік — я Сашка бачив, питав забере він сина.

— І що відповів?

— Ні, у них своїх двоє, та й дружина проти чужої дитини.

— Як же так, син адже рідний. Андрій, а нам дозволять його усиновити, як ти думаєш?

— Давай завтра і дізнаємося!

З того часу пройшло кілька років, ми з чоловіком усиновили хлопчика. Довго довелося бігати по інстанціях, але кінцевий результат коштував наших зусиль.

У нас тепер чудова, дружна сім’я! Цього року Юра пішов в перший клас. А тепер ще одна новина — я все таки завагітніла, через місяць на світло з’явитися довгоочікувана донечка, вірю, що все пройде добре, інакше ну ніяк не можна!

Джерело.

Related Post

facebook