fbpx
життєві історії
«Я – коханка вашого чоловіка …» – мудра розповідь,яку варто прочитати кожній жінці

Марта стояла біля входу в парк і весь час поправляла зачіску. Дівчина дуже хвилювалася перед першим побаченням.

З Віктором, вони познайомилися на виставці в картиною галереї. Галантний, симпатичний чоловік, відразу закохав у себе своєю чарівністю і манерою спілкування. Високий, яскравий брюнет, привертав до себе добродушним поглядом і посмішкою.

Марта, виросла в глухому селі, і не звикла до такої уваги до своєї персони. В цьому чоловікові було щось зачаровує, він не був схожий на колишніх її поклонників.

– Марта! Дівчинка моя, ось я замерзла? – Віктор вискочив з сріблястою іномарки, з величезним букетів тюльпанів.

– Тюльпани? У грудні? – посміхнулася кароока дівчина.

– Пробач, але я ненавиджу запах троянд. Вони пахнуть дуже дешево і банально, – виправдовувався Вітя. – Що ж ми стоїмо? Я адже столик забронював. У кращому ресторані міста.

– Я думала, ми прогуляємося в парку … – зніяковіла Марта.

– Що ти? У такий мороз гуляти по вулиці? – засміявся чоловік. – Залиш це для прищавих романтиків!

Марта вже півроку жила в столиці. Дівчина успішно поступила в інститут і жила в гуртожитку. Будинки, залишилася мати з двома маленькими братами. Березні доводилося підробляти вечорами посудомийкою, щоб хоч трохи допомагати рідним і залишати собі на життя.

– Як називається ресторан? – злякано запитала вона. Дівчина злякалася, що вона там працює, і співробітники видадуть її з потрохами.

– Цей ресторан заміський. Його назва навряд-чи про щось скаже тобі, – посміхнувся чоловік.

Так і почалися відносини молоденькою, красивою студентки з досить дорослим, таким, що відбувся чоловіком. Березня всією душею полюбила Віктора, дівчина була рада, що так легко і вдало, зустріла свою долю.

Через три місяці, Віктор поселив Марту в своїй однокімнатній квартирі, і давав достатньо грошей. Дівчина кинула підробіток, і зайнялася тільки навчанням.

– Дорогий, це чия квартира? Я правильно розумію, ти не живеш тут?

– Правильно. Квартира моя. Зараз я змушений жити у матері, вона хворіє … Через кілька місяців, я відправлю її за кордон на лікування. Після цього ми зіграємо весілля. Ти не проти? – посміхнувся чоловік.

– Я дуже щаслива з тобою, буду чекати з нетерпінням нашого весілля! Може, ти познайомиш мене зі своєю мамою? Я можу доглядати за нею у вільний час.

– Ні, люба. Ще не до цього. Ще встигнете познайомиться, – відмахнувся чоловік.

Марта була рада своїй удачі. Адже вона навіть мріяти не сміла, що зможе знайти собі багатого, люблячого чоловіка в столиці. Вона не розуміла тільки одного: чому сусідки сидять на лавочках, цураються її і зовсім не йдуть на контакт.

«Ну й добре, мати не дарма попереджувала мене, що в місті люди зовсім інші. Вона виявилася права. Головне, що у мене в особисте життя все добре, а сусідки просто заздрять моєму щастю »- втішала себе дівчина.

Якось, Марта, відчула з самого ранку нездужання. «Напевно весняний авітаміноз» – подумала майбутній доктор.

«Потрібно найкраще харчуватися і більше відпочивати». Але через пару днів, дівчина здогадалася в чому причина нездужання, і поспішила до лікаря.

– Не знаю, чи вітати вас? – подивилася спідлоба літня жінка лікар. – Ви заміжня?

– Ні. Але скоро ми розпишемось. Скажіть, доктор, я вaгiтнa? – засяяла від щастя Марта.

– Так. Вісім тижнів вaгiтнocті. Дитину залишиш? Я правильно розумію? – посміхнулася сувора жінка.

– Звичайно! Ось, Вітя зрадіє!

Марта бігла додому, та й стала роздумувати, як краще повідомити улюбленому цю прекрасну новину. «Через два дні у мене день нapoдження, ось тоді і піднесу йому подарунок з сюрпризом» – раділа дівчина.

– Дорога, де будемо відзначати твій день нapoдження? Може в ресторан махнемо? – запитав ввечері Віктор.

– Ні. Давай, вдома? Будь ласка…

– Добре, мені байдуже. Я сьогодні не буду затримуватися у тебе. Потрібно приділити матері увагу, – сказав чоловік, і пішов одягатися.

Нарешті, настала знаменна дата. Марта відпросилася з останньої пари, щоб встигнути накрити на стіл. Дівчина весь день нервувала, підбираючи слова для коханої людини. «Цікаво, як Віктор поставиться до цієї новини? Напевно зрадіє. Адже він уже не молодий, і повинен хотіти спадкоємця … »- міркувала вона.

– Марта, зі святом! Я не став витрачати час на подарунок, ось, візьми гроші, купиш собі що-небудь, – чоловік простягнув конверт і квіти.

– Дякую! У мене теж для тебе подарунок!

– Який? – здивувався Віктор.

– Нас скоро буде троє … Загалом, я чекаю дитину. Може не будемо більше зволікати з розписом? – тихо промовила Марта.

– Що? Ти жартуєш? Яка дитина? Ми так не домовлялися! Завтра ж візьмеш гроші які я подарував, і приведеш себе в порядок! А на майбутнє, слід щось зробити, щоб не вaгiтнiти! – розсердився чоловік.

– В який порядок? – не зрозуміла Марта.

– Від дитини пoзбудешся! І не корч із себе дурочку! Ти надто прекрасно все розумієш! Скажи, що ти не здогадувалася, що я одружений і маю дорослих дітей ?! – Віктор пустився на крик, і буквально почервонів від злості. – Я спати! Дякую, відсвяткували! – сказав з сарказмом.

Березня сиділа на кухні, і лила гіркі сльози. У дівчини складалося враження, що її виваляли в грязі. Не знаючи, навіщо їй це потрібно, Марта взяла мобільний Віктора і знайшла номер телефону його дружини …

На наступний день, Віктор подзвонив дівчині.

Читайте також: Дружина нікчемна, нормально заробити не може. Ні накопичити з нею, ні на море з’їздити

– Ти вирішила свої проблеми? – запитав сухо.

– У мене немає ніяких проблем.

– Можеш не кривлятися переді мною. До кінця тижня, ти повинна звільнити квартиру. Тобі не подобалася безтурботне життя? Повертайся в общагу!

Марта не стала слухати гидоти на свою адресу, і кинула трубку. Не довго думаючи, дівчина взяла листочок з номером телефону дружини коханця, і набрала номер. Вона не знала, як її звуть, в контактах Віктора, так і було записано «дружина».

– Слухаю! – почувся владний, приємний голос.

– Добрий день! Вибачте мене … Не знаю з чого почати … – стала заїкатися Марта.

– Мила, у мене дуже мало часу. Якщо ви хотіли записатися на прийом, то телефонуйте безпосередньо в клініку.

– Я, коханка вашого чоловіка …

– І? Що мені зробити? – зареготала жінка. Ти живеш в тій квартирі?

– Так! Так ви все знаєте? Як так? – мало не плакала дівчина.

– Ти зараз там? – втомлено запитала суперниця.

– Так.

– Жди. Я через годину буду!

Марта, тремтячими руками відкрила замок і пустила в квартиру дружину свого коханця. Гостя виглядала дуже молодо, хоч і була на пару років молодше Віктора. Вона була з «дорогих» жінок, в яких відчувалася влада і зарозумілість.

– Ну привіт! Мене звуть Вікторія.

– Марта, – прошепотіла дівчина. Вона дивилася на суперницю, як зацькований звір.

– Марта … Красиве ім’я. Скільки тобі років, Марта, і що ти робиш в квартирі мого чоловіка? – з погордою запитала Вікторія.

Дівчина не знала, що відповісти на це питання. Закривши обличчя руками, Марта розплакалась.

– Гаразд, не реви! Він щось пообіцяв тобі?

– Так. Обіцяв одружитися, як тільки відправить свою маму за кордон, на лікування. Вибачте мене, якщо б я знала, що Віктор одружений, то ніколи б не дозволила собі зустрічатися з ним …

– Але, що ти хочеш від мене? Розлучення? – Вікторія засміялася. – Так адже він все одно не одружується на тобі. Нас, крім шлюбу, тримає ще й сімейний бізнес. Я давно знаю про цю квартиру. Цей козел, все життя мені зраджує … Ти не перша тут, та й не остання …

– Ви так просто говорите про зраду чоловіка? Вікторія, ви зовсім не любите його?

– Чесно? Зовсім! Більш того, я ненавиджу його! Будь моя воля, прям зараз дала б йому стусана! Але, на жаль, на ньому 40% активів нашої фірми. Розлучення з ним, все погубить. Десятки років важкої роботи піде нанівець. Я не можу допустити цього, тому що цю фірму відкрив мій батько. Я не можу зрадити його довіру.

– Вчора, я сказала йому, що у нас буде дитина. Віктор накричав на мене, і наказав привести себе в порядок, тобто, позбавиться від малюка, – пояснила Марта.

– А ти? Вирішила з татуся грошей збити? – підморгнула жінка.

– Ні, що ви! Я ніколи не здогадувалася, що Віктор багатий. Більш того, він постійно економив, збирав гроші на лікування матері.

– Ось, урод! А він не сказав, що виховувався в дитбудинку, і ніколи не знав нічого про своїх батьків? Марта, скільки тобі років?

– Дев’ятнадцять.

– На рік молодша нашої дочки … І хто він після цього ?! Більш того, ти навіть зовні змахуєш на нашу Ірину. Як він міг? Не зрозумію.

Вікторія присіла на стілець, і розплакалася. Марта стало не по собі, кілька хвилин тому, перед нею стояла гарна, впевнена в собі жінка. А зараз, Вікторія більше була схожа на нещасну, обмануту жінка.

– Заспокойтеся будь ласка! Може водички принести? – злякалася Марта.

– Постав краще чайник, – важко зітхнула жінка.

Вікторія з Мартою, довго пили чай, розмовляючи про життя. Марта довірилася цієї незнайомої, чужою жінкою, і розповіла все про себе, своє непросте життя.

– Вдома мати з братами. Мені їм необхідно допомагати. Я не зможу повернутися додому з дитиною на руках, і сісти матері на шию. І тут не можу залишитися. Скоро, мене попруть з гуртожитку, як тільки дізнаються про вaгiтнicть. Замкнуте коло якийсь … – важко зітхнула дівчина.

– Стривай засмучуватися. Я допоможу тобі. Не питай, навіщо я це роблю … Просто, мені так хочеться. Та й Віктора не завадить провчити! – промовила Вікторія, взявши в руки телефон.

– Алло, Віктор? Приїжджай на Туполєва, в свій любовний шпаківню. Розмова є!

– Приїде? – злякалася Марта.

– А куди йому подітися? Приїде, як миленький. Ти нічого не бійся, сиди спокійно, і помилковий.

Через хвилин тридцять, в двері боязко постукали. Березні залишилося сидіти на дивані, а Вікторія, зустріла чоловіка.

– Що ж ти своїм ключем не відчинив? Соромишся? – єхидно запитала жінка.

– Звідки ти дізналася про квартиру? Що робиш тут? Дорога, поїхали додому, це не те, про що ти подумала. Я вдома все поясню тобі, – зблід чоловік.

– Про що ти? Тут всі свої! Сідай, поговоримо …

Віктор сів слухняно на краєчок дивана, і поправив краватку.

– Це правда, що ти вирішив позбутися від своєї дитини і вигнати вагітну жінку на вулицю? Ти дійсно така низька погань? – спокійно запитала Вікторія.

– Дорога, ну як я можу? Вона вговорила мене! Ти віриш цій пройдисвітки?

– По-перше, я тобі не дорога. А по-друге, так. Я вірю Марті. Вона не пройдисвітка, в ній набагато більше гідності, ніж у тебе. Як ми вирішимо це питання? Я не хотіла б вмішувати в цю історію свого батька …

– Не треба нічого Павлу Степановичу говорити! Прошу тебе. Я зроблю так, як ти скажеш, – тремтячим голосом промовив Вітя.

Марта дивилася на цього чоловіка, і не впізнавала в ньому того сильного і впевненого в собі людини, якого вона полюбила з першого погляду. Він дивився на свою дружину, як кролик на удава. Боявся сказати зайве слово.

– Думаю, ти не проти будеш залишити своїй дитині квартиру? Прояви благородство, адже наші з тобою діти вчаться в Англії. Чим цей гірше? – з іронією сказала Вікторію.

– Звичайно, я так і хотів зробити. Марта, не правильно мене зрозуміла …

– Може, призначиш їй щомісячне утримання? Як вона одна з дитиною буде? Важко адже …

– Так Так. Я так і хотів зробити. Марто, завтра підемо до нотаріуса, оформимо папери на квартиру. Потім відкриємо рахунок в банку, я кожен місяць буду перераховувати гідну суму.

– Дякую, – холодно промовила Марта.

– От і домовилися! Поїхали додому? – попросив Вікторію чоловік.

– Ти, їдь, милий, я пізніше приїду, – посміхнулася жінка.

Віктор швидко піднявся, і буквально вибіг з квартири. Марта з Вікторією, подивилися один на одного і засміялися.

– Лихо ви його! На вигляд такий сильний чоловік, а боїться одного вашого погляду! Спасибі вам! – вимовила дівчина.

– Не треба дякувати. Почасти, я це для себе зробила. Захотілося хоч раз поставити його на місце! Він не боїться мене, Віктор боїться втратити ті блага, які у нього є завдяки мені. Мені пора. Ти дзвони, якщо що! – посміхнулася Вікторія.

Через сім місяців, Марта нapoдила дочку. Тепер вона була спокійна за своє майбутнє, і майбутнє своєї дитини.

– Вас завтра виписують, – сказав доктор. – Зателефонуйте рідним, нехай привезуть речі для дитини.

– У мене тут немає рідних, – розгубилася дівчина.

– Але ж є приятелі, друзі? Зима на вулиці. Hе понесете ж дочкy в пелюшках!

Марта взяла в руки телефон, і набрала номер людини, яка могла допомогти їй в цій ситуації:

– Вікторія? Це Марта …

На наступний день, Марту з дочкою зустрічала Віка. Жінка купила купу рожевих кульок, і красивий конверт для новонароджених.

– Навіщо ви витрачалися? Мені потрібно було тільки ковдрочку і шапочку …

– Кинь! Це приємні витрати. Тим більше, все спонсорує Віктор! – посміхнулася жінка. – Вітаю з нapoдженням принцеси! Дуже на тебе схожа, така ж красуня!

Жінки сіли в машину і поїхали додому. Вікторія подбала, і накупила все необхідне для нoвонародженої.

– Марта, а ти на якому факультеті вчишся?

– На хірургічному.

– Дуже добре! У мене ж клініка пластичної хірургії своя. Підеш до мене працювати? – посміхнулася Вікторія.

– Звичайно. Тільки мені інститут закінчити треба.

– Закінчиш! Побудеш рік вдома, а потім, знайдемо хорошу няню для малятка. До речі, як назвеш принцесу?

– Вікторія!

– Серйозно?

– Так. Хочу, щоб вона була такою ж як ви, впевненою в собі жінкою. Скажіть, а чому ви возитеся зі мною? Адже по ідеї, ви повинні мене ненавидіти …

– Я вже говорила, ти дуже схожа на мою дочку. Така ж наївна дурочка. І, у нас з тобою спільний ворог, а це дуже зближує! – засміялася Вікторія.

Related Post