fbpx
Суспільство
Як руйнується людське щастя – невигадана історія

Субота, в мене вихідний. Чоловік на роботі. Ми з донькою вирішили влаштувати собі жіноче свято – ресторани, кафе, шопінг. В середині дня дочка просить поїхати в заклад, де я ще ніколи не була. Каже, що часто “зависає” там з татком.

Ми заходимо в сучасний ресторан з вигадливим дизайном. Просторе приміщення, багато декору, підвісні крісла біля столиків. Сідаємо біля вікна. Донька замовляє собі морозиво і сирні кульки, я – салат. Ми дуріємо, сміємось, жартуємо, я фотографую свою дівчинку і паралельно спостерігаю за проходячими повз людьми.

Очі мої ловлять щасливу пару. Дівчина молода, красива, у неї довге світле волосся, гарна фігура, щира посмішка. Вона йде, як в фільмі – підстрибуючи і невгамовно сміючись. Поряд її обіймає самий красивий чоловік на світі, якому через місяць 35. В білій сорочці, точно такій самій, яку я вчора попрасувала. Це мій чоловік.

Недавно ми відсвяткували рожеве весілля, разом з дев’ятого класу, доньці дев’ять років. Перед очима пролітає все життя.

В першому класі сиділи разом за одною партою: мій найкращий друг, сусід, захисник від приставучих хлопчаків. В дев’ятому класі, повертаючись зі школи, посварились, а він раптово взяв мене за щоки і вперше поцілував.

Моя перша любов, мій перший чоловік.

Танець на випускному, стосунки на відстані 4 роки під час навчання в вузах. Нарешті остання розлука, канікули, Пасха з нашими сім’ями. Раптово він просить тиші, стає на коліно і дістає обручку. Сльози наших мам.

Випуск, переїзд в нашу маленьку орендовану квартирку. Вечори на балконі вдвох, вино, розмови, пристрасть. Обоє працювали, він продовжував вчитись, я ж навчалась готувати, прати, прибирати.

Далі рутина, нестача грошей, сварки, багато разів обоє хотіли розбігтись, але чомусь не йшли, а сиділи, закрившись в ванні, доки образи не проходили. В 22 роки вже було відчуття, що ми пенсіонери, проживші все життя разом (але так і було!).

Читайте також: Історія мого кохання: шанс вижити — 1 до 100

В 24 підвищення, всі гроші пішли на довгоочікуване весілля – пишне, розкішне, в подарунок від наших батьків отримали участок для будинку і медовий місяць на Балі. Потім три роки з грошима туго, жили в тій самій орендованій квартирці, все вкладали в будівництво будинку.

Ось він перший день в новому будинку, свято з родинами, до нашої сім’ї приєдналась донька. Рожеве весілля, все те саме велике кохання, безмежна пристрасть, цукерково-букетний період. Кожного ранку я дивилась на нього – ось вона, рідна людина, і по-іншому бути не може.

Добрий, життєрадісний, щирий, чудовий тато, завжди говорить, що любить своїх дівчаток. В горі і щасті, бідності і достатку. І ось він, мій рідний, підходить до ресторану в обнімку з незнайомою мені дівчиною.

Донька, побачивши моє лице, обертається і завмирає теж. Тепер і він нас бачить, губиться, бере за руку дівчину і пробігає повз ресторан.

Вночі приїжджає, лягає поряд зі мною, цілує в голову і на моє питання: “Чому?” відповідає: “Не знаю”. Зранку взяла доньку, в аеропорт і летимо туди, де ніколи не були. Не знаю, як пояснити дитині, що ми розлучаємось, не знаю, як розлучатись. Як ділити все нажите, переїжджати в інше місце, говорити батькам про розлучення, коли у них тиск і проблеми з серцем.

Відходжу від шоку, прокидається ненависть, злість, але любов до колишньої рідної людини не пройде ніколи. Здавалось, ми жили довго і щасливо, але зараз здається, що не так вже й довго. А могли прожити все життя.

Related Post

facebook