fbpx

Жінка викупила дівчинку у баби з метро і дала їй шанс на життя

Віка бігла додому з роботи. На вулиці було холодно, дув вітер і бив дощ.

Жінка заскочила в метро, ​​струсила краплі дощу, озирнулася і пішла до ескалатора.

В той момент коли Віка йшла по переходу, вона раптом помітила стару, прихилившись до стіни.

Баба була брудна, одягнена в якесь лахміття. Поруч зі старою стояла коляска, з якої лунав писк.

Віка не втрималася і заглянула в коляску і тут же відскочила. Жінка чекала побачити немовляти, але на неї дивилася дівчинка років п’яти.

Дівчинка теж була дуже брудна, одягнена в старе, явно маленьке плаття.

-Що ж ви дитину на холоді тримаєте? – запитала Віка у баби.

-А куди я її подіну, мені працювати треба, – відповіла стара скрипучим голосом, – та й все одно їй, нічого не розуміє.

-Чому не розуміє? – здивувалася Віка.

-Так хвopa вона з нapoдження, – відповіла бабця.

Читайте також: «ТИ Ж ПЕНСІЮ ОТРИМУЄШ? ЩО ТОБІ ВЕСЬ ЧАС НЕ ВИСТАЧАЄ?»- ДУЖЕ «РОЗУМНА» ДОЧКА

-А батьки її де? – Не вгамовувалася Віка.

Тато в тюрмі, а мамка гуляє десь, – похитала головою стара, – давно вже дівка у мене на руках.

Віка порилася в гаманці, простягнула старій п’ятсот гривень.

-Ось візьміть, може фруктів дівчинці купите, – з надією сказала Віка і пішла до зупинки поїзда.

На наступний день Віка шукала стару, але її не було.

-Ви Маньку шукайте? Так їй вчора якась багачка п’ятисотку відвалила, ось вона на радощах і пішла веселитися, – сказала якась жінка.

Віка важко зітхнула і попленталася додому. У неї ніяк не виходила з голови дівчинка, її пронизливий погляд відразу запала Віці в душу.

Через три дні Віка знову натрапила на бабу Маню.

-Віддайте мені дівчинку, – несподівано для себе попросила Віка.

-Навіщо вона тобі? – здивувалася стара.

-Я її вилікую, вивчу, – сказала Віка тремтячим голосом.

-Не вірю я в таке, щоб xвope дитя на себе добровільно вішати, – загарчав стара.

-Так ви можете приходити до нас коли захочете, відвідувати дівчинку, – сказала Віка, – а як її звати.

-Томка її звуть, – буркнула стара.

-Тамаро, красиве ім’я, – посміхнулася Віка.

-Будеш гроші давати за неї, віддам, – нарешті зважилася стара.

-А скільки? – запитала Віка.

-Дві тисячі в місяць, – блиснула очима стара.

-Добре, ось візьміть, – сказала Віка, простягаючи старій гроші.

Бабка порахувала гроші, швидко запхала їх у кишеню і штовхнула коляску до Віки.

-Забирай, та адресу залиш, – примружилася стара.

Віка принесла дівчинку додому, розділу її і жахнулася. Дитина була дуже худим, в синцях, а в голові купа вошей.

Жінка тут же подзвонила знайомому педіатру і викликала її додому.

Минуло багато років, зараз Тамарі двадцять п’ять років, вона просто обожнює свою маму Віку і знає, що якби не вона, то нічого хорошого Тома в житті б не побачила.

Мама терпляче вилікувала і вивчила дочку. Скільки сил вона доклала для реабілітації дитини, знає тільки Віка, але вона домоглася свого, її дівчинка виросла, вивчилася і зараз працювати бухгалтером в хорошій фірмі.

Бабки Мані вже немає на білому світі, але поки вона була жива, Віка справно віддавала їй по дві тисячі гривень щомісяця, навіть коли Віка вже офіційно удочерила Тамару.

Джерело.

You cannot copy content of this page