15 лютого, на саме Стрітення, в мене буде день народження. Це виходить у вівторок. Я вже зідзвонилася зі своїми донечками. Обидві вони приїдуть, тільки, як і минулого року, в різні дні. Для Люби і її сім’ї, я стіл накриватиму у вівторок, а ось для Настиного сімейства – в суботу. Стільки років минуло, а вони ніяк не пробачать одне одного. А як мені, мамі, на все це дивитися?

Мені навіть день народження доводиться двічі відзначати – один із сім’єю Насті, а другий – з Любиною. Настя поріг мого будинку ніколи не переступить, якщо в мене буде Люба. Я вже стільки сил доклала, щоб дочок помирити, але все без толку.

– А чого вони не спілкуються?

– Так це справи минулих років. У юні роки Люба дуже некрасиво вчинила з Настею. Але з того дня стільки води вже витекло. Я мільйон разів із Настею розмовляла, але вона сестру бачити не хоче. Та всі ми у житті робимо помилки. Я їй кажу, якщо пробачиш сестру, тобі ж жити легше буде, а вона мене навіть слухати не хоче.

Настя старша за Любу на півтора роки, а тому сестри навчалися в одному класі: Настя пішла з семи років до школи, а Люба з шести.

– Вони з дитячих років були не розлий вода. Вони весь час були разом. – розповідає Ніна Федорівна. – Сестри навіть уявити не могли, що їх навіть на якийсь час можна розлучити. Любу з великими труднощами взяли до школи, бо вона ще дуже мала була. Її взяли в перший клас за умови, що якщо у неї буде щось не виходити, то вона залишиться на другий рік. Але Люба так старалася, щоб у неї все виходила і вчилася вона не гірше за Настю.

Ніна Федорівна також була зацікавлена ​​в тому, щоб доньки в один клас ходили, оскільки перед тим, як вони в школу пішли, пішов з життя її чоловік. Жінці довелося самій їх виховувати, грошей у сім’ї постійно не вистачало. Мати на двох роботах працювала, а тому дочок зі школи зустрічати у неї можливості набуло, а коли вони разом поверталися додому, то їй так було спокійніше. Дочки один за одним доглядали, а тому мати й не хвилювалася.

Дівчата з першого класу за однією партою сиділи: Любі легше давалися гуманітарні науки, а Насті – точні. Творами Люби вся школа зачитувалася, а Настя за один урок вирішувала два варіанти контрольної з фізики.

– Доньки все завжди разом робили! – каже Ніна Федорівна. – Багато хто в школі думав, що вони близнюки.

Дівчатка навчалися в різних навчальних закладах, але дружби не втрачали, а тому як раніше ділилися своїми секретами. А потім у Насті почалося з однокурсником кохання. Молодята вирішили, що з весіллям рік почекають, щоб грошей зібрати. Хлопець був чудовий і Настю любив, я вже навіть із його батьками познайомилася. Ну а потім сталося те, що навіть у голові не вкладається: він прийшов до нас додому і чекав на Настю, а Люба його “причарувала”.

Цього ж дня Настя поїхала до гуртожитку. Люба цілодобово ридала, вона мільйон разів вибачалася у сестри, але та навіть бачити її не хотіла. З такими ж словами приходив з оберемками квітів і до Насті наречений.

– Тільки це все було марно, тому що Настя нікого з них бачити не хотіла. Вона відмовилася від спілкування з Любою повністю. Мені вона просто повідомляла, що в неї все гаразд і клала слухавку.

Через три роки після цієї події вона, якось під час телефонної розмови зізналася мені, що заміж вийшла. Я почала її розпитувати попросила, щоб вона мене з чоловіком познайомила. Вона мене в гості покликала. Я прийшла та побачила, що вона на останньому місяці. Потім Настя дочку привела на світ, а трохи згодом і синочка. Чоловік у неї чудовий, він Настю на руках носить. Донька працює, у її чоловіка свій бізнес. Живуть вони щасливо.

– Я з нею кілька разів пробувала поговорити про той випадок. А вона навіть чути про сестру нічого не хоче. Я їй кажу, може тобі, Любо, треба дякую сказати, бо якби не той випадок, ти б зараз не була такою щасливою. Настя із сестрою мириться відмовляється. Я їй казала, що мужики – це тимчасове явище у нашому житті, а сестра – це назавжди. Вона просить тільки, щоб я цю тему не чіпала. Сестри для неї не існує.

У Люби теж життя добре склалося: є сім’я, чоловік та син. Спочатку Люба хотіла помиритися з Настею, а тепер також каже, що в неї сестри немає.

– Я в ногах повзала і благала мене вибачити. Але мені це вже поперек горла стоїть. Адже я на виворот не вивернуся.

Жінка щиро не розуміє, чому донька відмовляється з сестрою спілкуватися. Може, якби не та безглузда витівка Люби, Настя ніколи б і не стала такою щасливою? Може тільки завдяки сестрі Насті вдалося знайти своє щастя?

А що ви думаєте з цього приводу?

Фото ілюстративне