Наш син вирішив прийти у світ на самий Святвечір…

Деякий час тому я й подумати не міг, що на Різдво триматиму на руках найцінніший подарунок у своєму житті. Все сталося так швидко, що й досі важко усвідомити, як усе це змінило моє життя.

З Ольгою ми познайомилися зовсім випадково. Я випадково лайкнув її фото у інстаграм – чесно кажучи, я не вірив у те, що це працює. Але згодом зрозумів, що це не просто чергова співрозмовниця. Ми зустрілися вже через тиждень, і я був вражений її теплом і щирістю. Розмови з нею були легкими й неначе безкінечними.

– Василю, ти навіть не уявляєш, як я хвилювалася перед нашою першою зустріччю, – якось зізналася вона мені.

– А ти думаєш, я був спокійний? Я всю ніч переконував себе, що маю залишити гарне враження! – відповів я, і ми обоє засміялися.

Наші стосунки розвивалися стрімко, але це не лякало нікого з нас. Через кілька місяців Ольга сказала мені, що ми чекаємо дитину. Моя реакція її здивувала.

– Я боялася, що ти злякаєшся або захочеш втекти, – сказала вона, не відриваючи погляду від своїх рук.

– Тікати? Чого це мені тікати? Нехай буде, що буде. Ми справимось, – відповів я, обіймаючи її.

Звісно, усе було непросто. Ми тільки почали разом жити, а тут одразу стільки нових викликів. Але наші батьки підтримували нас. Мої мама й тато допомогли нам знайти квартиру й облаштувати її.

Дитятко на світ повинно було з’явитися в січні, тому ми навіть не думали, що цей день настане так швидко. На Святвечір ми поставили ялинку, я допоміг Ользі накрити на стіл, і вже планували затишний вечір. Але десь о другій годині дня Ольга скривилася й притулила руку до живота.

– Щось відбувається, – тихо сказала вона.

Спочатку ми сподівалися, що це просто хибна тривога, але за кілька годин стало зрозуміло – чекати більше не можна. Ми подзвонили лікарю, і він наказав негайно їхати в пологовий будинок.

Коли ми приїхали, мене трохи заспокоїли – лікар був досвідченим і обіцяв усе зробити на найвищому рівні. Але нерви не давали мені спокою.

– Пане Василю, йдіть додому, відпочиньте. Все буде добре, – порадив лікар.

Я, звісно, залишатися вдома не міг. Почав ходити туди-сюди коридорами, але це мало чим допомагало.

– Все добре. Вітаю, ви тепер батько!

Цей день змінив усе. Нашого сина ми назвали Олексієм. І хоча його день народження припав на Святвечір, ми завжди святкуємо окремо – зранку його день народження, а ввечері Різдво.

Можливо, хтось скаже, що народження дитини – звичайна річ. Але для мене це стало найбільшим дивом. І я досі не можу повірити, що у моєму житті є Ольга й наш Олексій.

А ви коли-небудь отримували подарунки, які змінили ваше життя? Поділіться своєю історією в коментарях – цікаво буде почути.