6 місяців ми з синочком в Сенегалі. опинилися тут, бо ще 10 років тому моя дуже близька подруга вийшла заміж за синегальця й виїхала до цієї країни. Вони нам і оплатили довгу дорогу до них.

Чоловік вже відбудував наш пошкоджений будинок у передмісті Чернігова, але я не хочу повертатися з Африки. Я вам поясню причини, сподіваюся на підтримку й розуміння.

Нам довелося покинути Україну досить швидко, тому що ситуація почала погіршуватися. Ми прибули у Сенегал і мешкаємо тут уже півроку. І хоч рідній чоловік кличуть назад, та я не поспішаю.

Ми вже змогли відчути весь місцевий колорит та дізнатися про багато нового. Наприклад, я стала свідком переробки пластику та створення цілої лави з вторинної сировини! Для цього використовується спеціальна техніка. У цій сфері працює чоловік подруги.

Сенегал дивує своїми контрастами. Наприклад, навіть у найбідніших селищах на обід подають устриці. І стоять вони тут справжні копійки. Крім того, дуже дешево просто на вулиці можна постригтися не гірше, ніж у дорогих салонах України. При цьому всі інструменти та гребінці обробляють спиртом перед використанням.

Одного разу ми допомагали місцевим висаджувати мангровий ліс – моя подруга еколог. Люди роблять це не заради грошей, а тому, що розуміють, що це потрібно для майбутнього життя.

У той же день ми відвідали католицьку церкву з біокліматичним дизайном. У ній облаштовані спеціальні сходи, закриті з одного боку. Там дме гаряче повітря, а з іншого боку повітря з океану, таким чином вентилюючи приміщення.

У Сенегалі я познайомилася з Джоанною, дочкою відомого місцевого еколога Хайдара ель-Алі. Щотижня дівчина разом із волонтерами пірнає з аквалангом, збираючи пластик та інше сміття з морського дна. Так дівчина намагається привернути увагу людей до гострої проблеми. Крім того, разом зі своєю командою екоактивістка розклеює містом плакати з написами: «Море – не сміття!»

Після шести місяців життя в Сегеналі я переконалася, що тут і моїй дитині комфортно і безпечно. Онак, потрібно бути дуже обережним, оскільки крадіжки іноді все одно трапляються.

Місцеві люди тут здебільшого дуже гостинні та доброзичливі. Головне – не боятися з ними поговорити та вміти пояснити, що в тебе все нормально, та ввічливо побажати гарного дня.

Додому я поки що не хочу. Там небезпечно, а тут нас чекає багато нового, син вже звик і мене подруга влаштувала до себе на роботу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.