95-річна Наталія Гошта вже понад 5 років допомогає українській армії – віддає військовим щомісяця пів пенсії: “Мрію дожити до перемоги!”
Про це йдеться в сюжеті ТСН.
Бабуся-пенсіонерка з Рівненщини, 95-річна Наталія Гошт, вже 5 років допомогає ЗСУ! Жінка щомісяця віддає половину своєї невеличкої пенсії військовим.
“Мрію дожити до перемоги” – говорить пенсіонерка.
Саме у Рівненській області живе одна з найповажніших за віком волонтерок України! Вона – одна з найстаріших волонтерок регіону. Уже понад 5 років бабуся допомагає різним підрозділам Збройних сил України.
Як повідомляє Суспільне, жінка стала “Людиною року-2020”. У 2017 році пані Наталія стала почесною волонтеркою України та отримала медаль.
А живе Наталія Гошта у селі Довговоля Володимирецького району Рівненщини. У липні їй виповнилося 95 років.
На потреби армії від самого початку війни на сході пані Наталія віддавала половину своєї пенсії.
“1770 гривень. Думаю, мені й тих рублів вистачить. Тисячу взяла, тих п’ять “двійок”, та й принесла. Поклала, а він встав і фотографує. Потім всі знали, що я дала гроші солдатам”, — розповіла пані Наталія журналістам про те, як стала волонтеркою.
У 2020-му, розповідає жінка, їй не вдалося допомогати грошима як раніше, але вона знайшла вихід – стала допомогати продуктами: смаколиками, салом, консервацією.
Живе Наталія Гошта сама, своїх дітей у неї не має. Разом з чоловіком виховували його 4-х дітей від першого шлюбу, у якому він овдовів. Отже віддавати свою любов і турботу іншим для жінки – поклик душі.
Пані Наталія мріє дожити до перемоги і відсвяткувати її разом з бійцями ЗСУ. Вона говорить, що їй не шкода грошей, аби тільки швидше закінчилася війна! Слава такій Жінці і низький уклін!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Волинь-нова
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди