– Світланко, золотце, виручай! – мама не встигла зайти в квартиру, а вже почала квапливо говорити. – Будинок у бабусі згорів! Речі, документи, техніка – все згинуло! Сама жива, вона ще й нас з тобою переживе! Ось, бігаю по рідні, збираю, хто скільки зможе!
Я не на жарт переполошилася – бабуся старенька вже, все в місто її закликаємо, а вона:
– Очі б мої вас не бачили! Набридли! Мені і однієї добре! А ви всією ріднею щоліта їдете!
– Від сусідів подзвонила – телефон теж пропав, поки у них. Давай, Светуль, що не скупіться – все-таки баба твоя!
Я дістала гаманець, відрахувала пару тисяч і простягнула їх мамі. Вона похитала головою:
– Будинок відновити треба, де вона жити буде? За літо якраз впораємося! Малувато буде.
Гроші у мене були, трохи правда, я на машину збирала. Правам вже три роки. Шкода віддавати було, але заради бабусі адже! Не дарма бабуся стільки пиріжків в мене вклала – довгострокові інвестиції, так би мовити.
Я прибрала гроші в гаманець і пішла розкривати заначку, у якому не лазила навіть в чорні часи, а вони у мене бували. Віддавши мамі чесно накопичені гроші, я закрила за нею двері.
Чомусь, з маминим відходом, у мене не з’явилося почуття задоволення від зробленого доброго діла. Навпаки – десь билася думка, що мене обдурили. Відігнавши цю думку подалі, я почала думати, чим же зайнятися в звільнилися вихідні. Я планувала відвідати бабусю, тому побачення з кавалером скасувала. Треба б йому зателефонувати.
У суботу ввечері, після кінофільм, я сиділа в кафе і поглинала тістечка в приємній компанії. Задзвонив мій телефон, на екрані висвітився контакт, який жадав спілкування зі мною: «Бабулечка». Я відповіла:
– Привіт, моя хороша. Як ти там? Мама телефон тобі купила, сімку відновила? Швидко вона. Ти як примудрилася будинок спалити? А якби і сама того? – почала я відраховувати бабусю.
– Ти що там, блекоти об’їлася? Випила? Який будинок згорів? Я тебе чекаю з ранку, як і домовлялися. А ти все не їдеш і не їдеш! Подумала, ти на останній електричці приїдеш, зустрічати йти зібралася. А потім згадала про телефон та поки з кнопками розібралася, ось – дзвоню дізнатися: ти скоро? – з динаміка пролунав улюблений, трохи буркотливий голос.
Я розповіла бабусі про мамин візит днями, вона у відповідь, обізвала свою дочку брехункою.
– Зателефонувати не могла чи що? Твоя мати постійно бреше! Знайшла кому вірити.
– Вона сказала, ти телефон в будинку залишила, коли рятувалася, – неуважно відповіла я.
– Завтра чекаю тебе. Приїдеш? – з надією в голосі запитала бабулечка.
– Звісно приіду! Па, бабусь!
Я поклала телефон на стіл і стала барабанити по ньому пальцями. Співрозмовник, прекрасно чув розмову, запитав:
– Проблеми з родичами?
– Так. У мами з віком: чим старше, тим більше любов до грошей, особливо – до чужих.
– У моїй так само, – зітхнув Діма. – Одружимося, в інше місто відразу переїдемо.
– А ми одружимося? – я запитально ізогнула брову.
– Звісно! Ось.
Він дістав з кишені червону коробочку, відкрив і поклав її переді мною. Потім встав, обігнув столик і приземлився на одне коліно.
– Світлано! Я хочу дивитися в твої прекрасні очі щоранку протягом усього свого життя. Я обіцяю, що зроблю тебе найщасливішою жінкою в світі! Я обіцяю, що не буду тебе лаяти за чергову куплену пару туфель, нехай навіть вона буде десята! Я люблю тебе і якщо ти скажеш «так», то я буду найщасливішою людиною в цьому всесвіті. Виходь за мене!
Я сказала так. У кафе пролунали оплески, офіціант приніс нам шампанське.
– А машину я тобі сам куплю, в подарунок на весілля. А гроші, що моя майбутня теща обманом виманила… Вважай це своєрідним викупом. Я буду сприймати це так: я тебе у твоїй сім’ї викупив і тепер ти тільки моя!
Дякую мамо! Якби не ти зі своєю брехнею, то в цей день я б не стала щасливою нареченою. Але грошей ти від мене не побачиш ніколи, ні копієчки!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
