fbpx

– А й правда, що я за того Микиту вчепилася, та й які нам ще діти. Молода, красива, для себе ще б пожити, та й чоловік ні риба ні м’ясо. А сусід то як хороший! Високий, статний. Микита, звичайно, теж непоганий, але той – кращий! – А ввечері чоловік баньку затопив та й покликав на свою голову сусіда, який очей від Іванки не зводив

Іванка вийшла з хати з повним відром корму для свиней і злюща пройшла повз чоловіка, який вже третій день возився з колодязем. Різьблений йому захотілося зробити, щоб красиво було, як ніби зайнятися більше нічим! Дружина по господарству порається, всю живність годує, а він стоїть зі станком в руках, весь в тирсі і дивиться на неї, посміхаючись.

Що за чоловіка Бог послав? Ні слова ласкавого не скаже, ні кулаком по столу не гримне, мовчки працює собі, зрідка тільки підійде, в очі подивиться і рукою по її русявій товстій косі проведе- ось і вся ласка. А так хочеться, щоб і “зіронька” і “сонечко”…

Задумалася про свою жіночу доленьку, так мало через старого пса не впала. Микита тут же підскочив, підхопив дружину, а на пса строго подивився:

– Що ж ти під ноги то лізеш, що, не бачиш свою господиню? Щоб більше так не робив!

Шарік винувато очі опустив і в будку поплентався. А Іванка вкотре була вражена, як тварини чоловіка її розуміють. Запитала якось Микиту про це, а він просто сказав:

– Люблю я тварин, вони тим же відповідають.

Іванка теж про любов марила, щоб і на руках носив, і слова гарячі в вушко шепотів, і квіточки щоранку на подушку… Та тільки скупий був Микита на ласку, вже й сумніватися Іванка стала – любить чоловік її хоч трошки?

Дай вам Боже щастя, сусіди, – заглянув через паркан Андрій, – Микита, а ти все дурнею страждаєш? І кому ці твої викрутаси потрібні?

– Хочу, щоб діти мої хорошими людьми виросли, на красу дивлячись.

– Так дітей ще народити треба, – засміявся сусід, підморгнувши Іванці.

Микита сумно подивився на дружину, Іванка ж, збентежилася, поспішила до хати.

– Може не варто поспішала дітей заводити. Молода, красива, для себе б ще пожити, та й чоловік ні риба ні м’ясо. А сусід то як хороший! Високий, широкоплечий. Микита, звичайно, теж непоганий, але той – кращий! А як біля двору зустріне, так ласкаво говорить, наче дощик літній шепоче: “Іваночка, ти як сонечко ясненьке…” Душа так і застиває, ноги підкошуються, але тікає від нього Іванка, не піддається його умовлянням.

Заміж виходила- обіцяла вірною дружиною бути, мати з батьком он скільки років прожили душа в душу і її вчили сім’ю зберігати.

Але чому ж так хочеться в вікно виглянути і поглядом з сусідом зустрітися?

На наступний ранок Іванка виганяла корову на пасовище і зіткнулася біля хвіртки з Андрієм:

– Іванко, голубко ясненька, що ж ти стороною мене оминаєш? Може боїшся? Надивитися на твою красу не можу, голова обертом іде, як тебе побачу.

Приходь до мене на світанку. Як твій чоловік вранці на рибалку піде, так до мене і приходь. Вже я тебе так ласкою обдарую, найщасливішою станеш.

Іванка спалахнула вся, щоки запалали, сердечко стрепенулося, але нічого не відповіла Андрію, тільки квапливо пройшла повз.

– Я тебе чекати буду, – сказав він їй услід.

Весь день думала про нього Іванка. Дуже їй хотілося любові та ласки і аж надто хороший Андрій, і дивиться на неї таким спекотним поглядом, але зважитися вона на таке все ніяк не могла. Але до зорі завтрашньої час ще є, може бути і передумає…

Увечері Микита баньку витопив. І сусіда попаритися покликав. А той і радий- свою топити не треба, дрова витрачати. Ось і лупили вони там один одного віниками березовими, від задоволення покрекуючи.

Напарилися, та й в передбанник вийшли перепочити. Іванка їм там вже “мутненької” графинчик поставила і закуски приготувала, та згадала, що ще огірочки малосольні в погребі стоять. Спустилася в льох, огірочків набрала і хотіла зайти мужикам на стіл поставити, та розмова з прочинених дверей почула і зачаїлася, прислухавшись.

– Так що ти нерішучий такий, Микито, – тихо говорив Андрій, – підемо, не пошкодуєш. Там такі дівчата, дивишся на них і очі радіють! Не те, що твоя Іванка, мишка сіренька.

– Ні, друже, – почула Іванка тихий, але твердий голос Микити, – не потрібні мені ніякі красуні, навіть думати про це не хочу. А моя дружина не сіра мишка, вона найпрекрасніша з усіх жінок, що є на землі нашій. Немає такої квіточки, немає ягідки краше її.

Я, коли на неї дивлюся, сонечка не бачу – тільки очі улюблені, та стан її тоненький. Так любов мене переповнює, як річку по весні, тільки біда, не можу я слова з себе ласкавого витиснути, не можу пояснити їй як сильно люблю її. Ображається вона на мене за це, відчуваю я. Знаю, що винен, боюся втратити її, адже не зможу я без неї й дня прожити, ковтка повітря вдихнути без неї не зможу.

Іванка слухала, застигнувши на місці, тільки серце голосно билося і сльозинка стікала по щоці. Потім голову гордо підняла, зайшла в передбанник і голосно сказала:

– А чи не пішов би ти Андрію, своїм дівчатам голову крутити…, бо у нас з чоловіком важливіші справи є. У нас ще немає кому на красу вирізьблену дивитися.

Вибач ти мене, чоловік коханий, за думки дурні, за сліпоту мою, щастя в руках тримала, а не розгледіла. Підемо, занадто багато ми часу даремно витратили…

Вранці, на світанку, не пішов Микита на риболовлю…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page