Замальовки із окупованого Херсона
Черга до магазину. Така собі звичайна черга, чоловік тридцять, переважно жінки. Поруч крутяться діти, щось малюючи крейдою на асфальті.
Раптом різко грає мелодія мобільного телефону і габаритна жінка у кольоровій сукні починає ритися в сумці, метушливо перебираючи численні пакети та пакетики у пошуках телефону. Побачивши, хто дзвонить, жінка відходить убік, озирається і намагається говорити тихіше. Черга дослухається.
Чути, що жінка лається і здається, що тополиний пух розносить вулицею її гучні фрази.
“Які ж ви все-таки ..” “Ви мені вже давно не рідня…”
“Люди не можуть бути такими зомбі і не бачити далі свого носа…» «Слава Богу, наші вже за тридцять кілометрів…”
“А коли нас звільнять, то я навчатиму мови!..”
В абсолютній тиші ранкового Херсона, що переривається гучними фразами жінки, що розмовляє телефоном, лунають оплески. Спочатку поодинокі, а потім шквал оплесків, як на концерті знаменитого виконавця.
Це аплодує черга. Аплодують навіть діти розмальованими долоньками, закинувши різнокольорову крейду в траву.
Жінка давно закінчила розмову. А оплески не вщухають.
У жінки на обличчі з’являється рум’янець.
Черга посміхається.
У Херсоні – літо.
Наталія Яремчук
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
