Сама я ніколи не брала кредитів, якось вдавалося накопичити, та й жити намагаємося за кошти, на ті гроші, які реально маємо з двох зарплат, моєї і чоловіка. Але я спостерігаю за нашими знайомими та своїми колегами – поголовно всі загрузли в кредитах.
Я розумію, коли кредит беруть на придбання житла, на спасіння життя і навчання. Але ті, кого я знаю, майже всі залазять у кабалу, щоб купити новий айфон, брендовий одяг, вкотре змінити меблі в квартирі. А потім харчуються порожніми макаронами. Навіщо ці понти? Навіщо щодня міняти брендовий одяг, якщо ти працюєш у простому офісі?
А написати ці роздуми мене спонукала історія, яка мене вразила. Співробітниця Марина на роботі взяла шалений кредит під заставу квартири. Квартири, де мешкають її діти. Ні, вона не відкривала власну справу. Їм із чоловіком дуже хотілося машинку. А ще айфончики. Шубку. І циганське золото. Кредит вони від великого розуму не виплачували, сподівалися, що само розсмокчеться, якось вирішиться, та й зарплати замалі. Ще б пак – він простий електрик, вона – спеціаліст у бюджетній установі. Класно? Зате в хутрі і золоті.
Ну і в результаті банк через суд відібрав квартиру. Одна дитина була вже повнолітньою, другій 15 років виповнилося. Не знаю, чи це законно. Машину чоловік попсував, грошей на ремонт нема. Підсумок цього кредитного неадеквату – без квартири, з валізами у родичів. Банк запропонував їм квартиру в селищі без води та опалення, машини немає, хутра незабаром вийдуть з моди і облізуть, золото в ломбарді.
Як можна бути такими недалекоглядними? Тепер у нас матеріальну допомогу збирають їй всім світом, всі колеги допомагають, скільки можуть. А я, така нечуйна і непорядна, не дала ані копієчки. Чи також мала простягти руку допомоги?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
