У нас в райцентрі є одна багатодітна родина. І якось і я вирішила допомогти їм, чим зможу. Це був перший і останній раз.
Ми з дівчатами назбирали по всьому місту для цієї родини купу одягу, хороші іграшки, продукти. Адже жінка, багатодітна мама, сама написала у Фейсбуці, що у них знову дитина скоро народиться, а грошей і речей немає.
І відгукнулося дуже багато людей, я була вражена такою кількістю добрих жителів нашого міста. Я на машині зі ще однією дівчиною половину міста об’їздили. Зібрали, якя сказала, купу речей. Нам навіть коляску віддали, причому вона цілком пристойна була. Не те щоб шикарна, але возити дитину можна і найголовніше – чиста!
Засіли ми з подругою у мене вдома, все відсортували. Поклали гроші в конверт, спочатку записали хто і скільки дав, щоб непорозуміння не було. І ось з десятьма пакетами, коляскою, стільчиком дитячим, горщиком, ванною, купою іграшок і навіть памперсами ми приперлися до тих самих батьків… Думали, що вони зрадіють, я бачила фото їх квартири, там просто така біднота на знімках..
-А, це ви, – двері відкрила матуся, якій я спочатку зателефонувала, – ну що, принесли?
Ось так відразу і просто, з порогу! Я почала заносити речі, подруга підключилася. Вони навіть не поворухнулися допомогти! Мужик так просто пішов покурити на вулицю, дивився, як дві жінки пакети тягають. І коли ми все визрузили і занесли, пішов всередину. Вона ж почала оглядати речі.
– А що, все не нове? – запитує вона у мене.
– Там різні речі, є і майже нові, є навіть в упаковці, – відповідаю їй я.
– Мабуть собі гарненьке забрали, – каже вона чоловікові і ніби нам.
Подруга моя червоніє, я починаю злитися.
– А навіщо мені? Моя дочка велика, та й я сама все куплю, – відповідаю я, але намагаюся не сваритися. Ну їх, вже зрозуміла, що вони не зовсім нормальні…
– А що з коляскою? – вона взялася за великі речі, – вона що, не нова?! Навіщо таку взагалі привозити було! Ви що зовсім там всі?! Ми думали, що ви нам просто гроші зберете і віддасте, ні, вже її назад забирайте, але більше такого не треба. Тільки нові речі. Що ми, гірші за інших? Якщо у мене багато дітей і ми не працюємо, то це не означає, що з нами можна, як з безхатьками поводитися.
– Знаєте, коли я народжувала свою дитину, то мені теж купу речей віддали знайомі і рідні, і я не відмовлялася, і нічого з нами не трапилося, – відповіла їй я, – а коляску заберемо, воля ваша.
Вийшли ми з подругою на вулицю в поганому настрої і тут бачу – в під’їзд бабуся йде, і у мене народилася думка, дуже вже не хотілося мені коляску везти додому і тим більше назад дарувальнику повертати…
– Бабусю, скажіть у вас тут коляска ні кому не потрібна? – вона дивно дивиться на мене, – Та не хвилюйтеся, ми в восьму квартиру приїжджали, допомогу привозили, вони самі просили нас, а від коляски відмовилися, нову хочуть.
– А, до цих… Ну все ясно тоді, – мабуть вона знала про гонор сусідки по під’їзду, – В другому під’їзді живе моя подруга, у неї дочка народити ось-ось має, так от лихо – вони жили поки в приватному будинку, а як поїхали в гості до її мами, так будинок і спалахнув – проводка стара, і всі речі там. Вони будуть раді!
І ми пішли туди. Шкода, що не знали про цю родину і їхнє становище раніше. Вони від нашої допомоги не відмовилися. Обіцяла їм допомогти, але це останній раз. Тепер я вирішила, що якщо і захочу комусь добру справу зробити, то тільки бездомним тваринам… А люди нехай собі самі раду дають з такою “людською” вдячністю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
