А сьогодні Катька знаєте до чого додумалася? Каву з корицею пішла в дорогий ресторан пити, і не сама, а з коліжанкою, яку тільки-тільки вчора в супермаркеті зустріла і язиками теліпали, певне, з пів години. Я цілий візок продуктів наладувала, а вони ніяк розійтись не могли.
Аби тільки гроші тринькати, більше нічого. Але якби ж то ті грошиска вона сама заробила, а то ні, все в кишеню до мого Степана лізе. Ну геть невістка совісті не має.
Дав Бог мені таку невістку, хай їй грець. Вже два роки з моїм Степаном живе в моїй квартирі. Про дітей вони не думають, бо не на часі.
Про роботу також, бо в такий важкий час нормальну посаду вона не знайде. Певне, моя Катька хоче відразу заступником якогось міністра стати, бо іншого пояснення в мене нема. Але для того треба до Києва їхати, а не в мене в Мостиськах на шиї сидіти.
Десь інші мотаються туди-сюди, щоб копійчину заробити. Біля нас Польща під боком. Та всі, хто хоче, заробляють. Але це не про мою Катьку.
Та сіла на шию мого Степана, ще й ноги звісила.
– Нам і Степанової зарплати хватає. Як вам щось не подобається, то на подвір’ї є ще літня кухня, можете туди перебратися.
Я як то почула, то чуть від злості не луснула. То так ти вона вміє приповідати. Та я з чоловіком щоб ту хату збудувати, мала добре наробитися. Якби ми так жили, як зараз та молодь, то б до нині в халупині старій жили.
А та мало того, що і копійки в хату не приносить, то тільки те й робить, що кавує, як не сама, то з такими ж коліжанками, як вона.
Ну тільки вчора бачилась вона з тою Наталкою, але ж ні, придумала собі нове свято – день кави з корицею.
Я Катю рано попросила вікна помити, щоб в зиму приємно було, а вона нову шубку на себе оділа, зверху шарф закинула і тут ми її і бачили.
Я ж по фото у Facebook побачила, куди її на ту каву занесло. Виявляється, в нас новий ресторан відкрився, ось вона і понесла туди зарплату мого Степана.
Ну невістка в мене, хоч стій, хоч падай. То онуків мені дарувати – поки не на часі, а кавувати через день, в сам раз…
А ви сьогодні пили ту каву з корицею, чи то тільки моя жодного свята не пропускає?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди