— А ти як думала, голубонько? Телятина зараз дуже-дуже недешева, та й все решта. Ми від початку з Богданом обговорили меню, чим я буду вас частувати, а син сказав, що все мені відшкодує.

Знаєте, все, що я за ці два дні з’їла у свекрухи разом зі своїми двома дітьми, стало мені комком у горлі. Я не знала, як на це реагувати.

Я, як якась інопланетянка, дивилася, як мій чоловік протягує гроші своїй мамі. Вісім тисяч гривень. Це в той час, коли я сиджу з дітьми, не працюю. У нас посудомийна машина зламалася. І ще купа сімейних дірок, як то кажуть.

А він платить мамі за те, що ми у неї з’їли, поки були в гостях на вихідних!

Так, ми їли різні страви. Борщ зі свіжими пампушками, які пахли часником і домашньою сметаною. Буженина, яку свекруха приготувала за своїм “фірмовим” рецептом. Оселедець під шубою, щедро прикрашений зеленню.

Салат із креветками, авокадо та ананасами, “бо це зараз модно”. І, звісно, запечена телятина, яка була головною окрасою столу.

Але ж я думала, що це гостинність свекрухи. Ну, от як мені реагувати на цю ситуацію? Ще мене зачіпає те, що чоловік зі мною не порадився. По дорозі додому в машині він мені сказав:

— Ну я ж знав, Оленко, що ти будеш проти, що тобі це не сподобається і буде конфлікт. То я і не хотів тебе засмучувати.

Я мовчала, стискаючи сумку так сильно, що побіліли пальці. У голові все ще лунав її голос, фраза: “телятина недешева”.

— То ти знав? — нарешті сказала тихо я. — Тобто ти прекрасно розумів, що це все викличе у мене обурення, але все одно зробив по-своєму?

Богдан, не відводячи погляду від дороги, коротко зітхнув.

— Та мамі ці гроші потрібні. Вона ж пенсіонерка, а ти знаєш, як зараз усе дорого.

— А нам, значить, не потрібні? У нас немає потреб?

Тиша в салоні стала важкою, як камінь. Діти, втомлені дорогою, дрімали на задньому сидінні, і їхнє рівне дихання здавалося єдиним живим звуком у цій напрузі.

Я перевела погляд на вікно, де пролітали темні, січневі поля. Глибоко вдихнула, щоб не зірватися, але з кожною хвилиною образа накочувала новою хвилею.

Мені не потрібні пояснення — я знала, що у чоловіка є свої причини. Але в цій ситуації мене найбільше обурювало інше: чому про мене ніхто не подумав? Чому все вирішується за моєю спиною?

Вечірні вогні міста з’явилися на горизонті. Ми мовчали, поки не під’їхали до нашого будинку. Богдан зупинив машину, вимкнув двигун і, нарешті, повернувся до мене:

— Оленко, я просто хотів, щоб мама не відчувала себе обділеною. Це ж не постійно, а просто жест вдячності.

Я подивилася на нього.

— А про мене ти подумав? — мій голос тремтів, але був тихим.

Він опустив очі.

І ось я сиджу на кухні, поки діти вже сплять. У голові крутяться уривки цієї ситуації. Я хочу зрозуміти, як правильно відреагувати, але відповіді немає.

Перед очима стоїть образ свекрухи, її задоволена усмішка, коли вона приймала гроші. Мене дратує це почуття, що я “боржниця”.

А ще я думаю, як завтра почнеться наш день. Чи зможу я знайти сили обговорити це без докорів? Чи почує мене чоловік? Чи станеться це знову? Я ще не вирішила, що робити.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.