А я завдяки цим всім подіям в Україні знову стала щасливою, бо до мене повернувся чоловік. Та по все по-порядку.
Ми з чоловіком прожили у шлюбі 15 довгих та щасливих років. Познайомилися ще в університеті: Тарас був на другому курсі, а я тільки вступила. Вперше я побачила його на університетському концерті, присвяченому дню студента. Тарас грав на гітарі та співав пісню гурту “Океану Ельзи.” Ось тоді я і закохалася в нього до безтями.
Його почуття виявилися взаємними і ми почали зустрічатися. Під час свого випускного Тарас зробив мені пропозицію. Ми вирішили справити весілля після мого закінчення університету.
Так і сталося, а вже за рік я подарувала чоловікові первістка, маленького Тимофія. Ще через 3 роки я народила дівчинку, ми назвали її Галинкою.
Ми майже ніколи не сперечалися та намагалися вирішувати всі питання мирно. Тарас в усьому мене підтримував, а наших дітей просто обожнював.
Але одного разу все змінилося. Якось увечері він завів розмову про те, як утомився від такого життя. Казав, що йому стало зі мною нудно і не цікаво. Через якийсь час він зібрав речі та просто поїхав на заробітки. Я зрозуміла, що це кінець.
Тарас продовжував спілкуватися з дітьми та пересилав їм гроші. Але зі мною він більше контактувати не хотів. Коли минув рік після його від’їзду, я зрозуміла, що дива не станеться і мені треба жити далі. Я навіть намагалася знайомитись з іншими чоловіками, однак далі першого побачення діло не рухалося. Якщо чесно, я навіть рада, бо мені дуже не хотілося розмінюватися на тих, кому я і мої діти просто не потрібні.
Діти мене дуже підтримували, але на батька не злилися. Я не хотіла, щоб вони ставилися до нього погано за те, що він покинув мене. У житті трапляється всяке, мабуть, від такого ніхто не застрахований.
Згодом я вже була змирилася з тим, що залишуся сама. Знайти хорошого партнера, коли тобі під сорок, не так просто. Та й я, чесно кажучи, не готова витрачати свій час на ці пошуки. Я вірила, що моя душа належала лише Тарасу.
І ось зовсім недавно я зустріла його на святі у наших спільних друзів. Він тільки-но приїхав з-за кордону. Повернувся, коли це все почалося. Хоче бути потрібним Україні.
Коли я побачила його, важко було повірити, що це мій колишній чоловік. Він виглядав дуже добре, але при цьому в погляді читалася туга і самотність. Ми розмовляли, Тарас питав, як діти.
Після цієї зустрічі він почав частіше нам дзвонити, а потім взагалі почав заходити в гості. Я відчувала, що щось тут не так, бо Тарас виявляв до мене особливий інтерес. Одного з наших спільних вечорів вдома він запросив мене на побачення, як у молодості. Усередині мене все тремтіло: звичайно, я погодилася!
Звучить дивно, але ми почали зустрічатись. Я ніби заново закохалася в Тараса, а він у мене. Я не тримала на нього зла, але йому, мабуть, треба було вилити душу. Якось він сказала мені:
– Ганнусю, пробач мені. Я знаю, як це виглядає збоку. Чоловік покинув сім’ю, поїхав за кордон, нагулявся і повернувся до рідної обителі. Так, мабуть, частково так і є. Але цей час був потрібний мені, щоб зрозуміти, що насправді мені не потрібен ніхто, крім тебе і наших діток.
Слова Тараса зворушили мене, і я заплакала. Я повірила йому і відчувала, що тепер наша сім’я стане ще міцнішою.
Коли діти дізналися про все, дуже зраділи та прийняли батька. Я думаю, ця пауза стане відправною точкою нашого нового щасливого шляху. Нам зараз дуже хочеться все подальше життя бути разом, цінувати одне одного, оберігати наших дітей і наш дім.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
