– Зовсім ти Маша запишалася, забула подруг старих, – весело нарікала біля під’їзду Галина Ігорівна своєї сусідки і приятельки Марії Вадимівні, – ні гуляти не вийдеш, ні в гості не зайдеш. Як живеш? Як діти?
У Марії Вадимівни дорослі син і дочка. Дочка вийшла заміж за військового і пішла за ним. А син від мами недалеко, одружився кілька років тому, пішов жити на територію дружини, якій у спадок перейшла квартира.
– Галя, – відповідає Марія Вадимівна, – і не кажи. Колись мені не було часу ні гуляти, ні по гостям бігати. Невістка на роботу вийшла, внуки в садок пішли. Ось і кручусь, як білка в колесі: відведи, приведи, погодуй. А ще й лікарняні, згадай сама, з одним «сказ», а у сина ж двійня. Один застудився і другий через пару годин слідом.
– Ну, а батьки-то у твоїх онуків є? – невдоволено каже Галина Єгорівна, – Це як виходить, скинули дітей на бабусю? Проблеми молоді вирішують, Маша, а дякую хто скаже? Народили, нехай і справляються тепер. Ми своїх дітей виростили, все, що змогли їм дали. Так що нічого нікому не повинні. Можна і для себе трохи пожити, поки болячки остаточно не здолали. Кидай ти розбігатися по першому заклику, на шию тобі вже діти сіли.
– Ось і свати так вважають, – відповіла приятелька Галині Ігорівні, – ми, каже, нічого вам не повинні. Квартиру тобі бабуся заповіла, живіть і допомоги не просіть. А я так не можу. Син з невісткою зараз гроші заробляють. Квартира ж однокімнатна, а з двійнятами вже затісно. Будуть брати побільше. Може і не повинні, але раз можу допомогти, то чому б і не зробити.
– Ось-ось, – каже Галина Ігорівна, – один раз варто погодитися посидіти, так це твій обов’язок тепер. Гаразд би ще дочка рідна, а тут невістка. Якщо її власні батьки не вважають за потрібне дітей на шиї тягнути, ти чого лізеш?
– Знаєш, Галю, – образилася Марія Вадимівна, – доньці я допомогти не можу тільки тому, що далеко дочка. А моя мама мені свого часу допомагала з дітьми. Мені не в тягар. Звуть, значить потрібна, а це важливо. Так, важкувато, але ж інакше навіщо потрібні бабусі? Батькам і книжку почитати ніколи та що я кажу, сама ти чи що молода була. Ти ж народила рано, вчилася ще, тобі теж допомагали сина на ноги піднімати.
– Тоді інша справа була, – не здається Галина Ігорівна, – тоді і займатися було більше нічим, крім як з онуками сидіти. А зараз я в 55 років себе в бабульки записувати не хочу. Мені син теж натякав, мовляв, ти на пенсію вийдеш і будеш сидіти з другою онукою, щоб вона в садку не захворіла. А ми будемо допомагати матеріально, вже дуже невістці на роботу хотілося, у неї зарплата велика. Ну вже немає, кажу, що не заженете ви мене в свій побут. Я на роботі, шанована людина. А у вас хто? Подай принеси, звари, прибери? Моя місія з дітьми закінчена. Відмовилася я. Нічого, знайшли вихід з положення, няню взяли.
– Правильно, – дорікає Марія Вадимівна, – вони няню взяли, а ти через місяць на пенсію села. Заняття ти собі знаходиш, поки. А ремонт тобі недавно хто робив? Правильно, робочі найняті. А мені син з невісткою. І путівку в санаторій оплатили, хоча теж – не повинні. А постарієш ти зовсім, яку відповідь отримаєш? Твої проблеми, немає, ну можеш, звичайно, на аліменти подати на сина. Платити зобов’язаний. А любити і піклуватися – ні.
– Можна подумати, – ображено відповідає Галина Ігорівна, – тебе в старості оглядати хтось повинен буде. Теж знайдуться турботи і проблеми. Не пам’ятають молоді добра, давай, старайся, доживемо – побачимо. Хоч би мені довше прожити, подивлюся я, як твої внучата тобою потребувати будуть. Якщо тільки через квартиру в магазин збігають.
Жінки розходяться. Не прийде в гості до Галини Ігорівні, Марія Вадимівна. Колись їй думати і злобу збирати. У неї справу є – онуки. І так, не повинен, не зобов’язаний ніхто.
Ні батьки дорослим дітям, ні діти батькам. Якщо тільки аліменти. Але мені хочеться думати, що вже Марія Вадимівна в старості одна не залишиться, що не з почуття обов’язку не забудуть її діти і внуки, а тому що доброта і тепло в цій сім’ї в порядку речей. З дитинства, з бабусиними казками любов в голови вкладається.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!