Мені 21 рік, довгий час я жила з хлопцем в орендованій квартирі, але місяць тому з житлом виникла проблема і на час довелося переїхати до батька, де я прописана.
Батько, до речі, зі мною майже не знався всі ці 20 років, був “недільним” татом (у свята і пару раз на місяць заходив, відправляв грошей пару тисяч раз в два місяці, цим спілкування наше і обмежувалося). Тому відносини у нас майже як між чужими людьми. Я всіляко намагаюся йти батькові назустріч, та все марно. Але моя розповідь про це.
Справа в тому, що жити з татом – це чути постійні докори в тому, що то фантик десь валяється, то тарілку в мийці залишила довше, ніж на годину ( “таргани заведуться”), або що я занадто довго миюся, ллю багато води і так далі.
І все це – зі словами “будеш сама платити за воду, світло, я за тебе платити не збираюся, треба економити” і бла-бла-бла. Але я ж не відмовляюся платити! А ще я стала буквально параноїком. Кожного разу, виходячи з квартири, з жахом оббігаю її разів десять, перевіряючи світло, щоб ніде папірець не валялася, щоб заправлене рівно ліжко… Тільки щоб тато потім не кричав.
Адже я не свиня якась там, я прибираю і намагаюся економно витрачати енергію з водою. Але я ж не робот! Буває, забуду щось або не помічу, що впало десь. Коли з хлопцем жили один за одним вимикали світло і підбирали, якщо що впало, спокійно, без криків. Та й я дівчина, митися довше доводиться, ніж чоловікові.
Але і це ще не кінець: тато їхав на дачу і перед цим купив пакет заморожених млинчиків, я їх з’їла. Він це помітив, посміялися з ним і я вибачилася, пообіцяла купити нових, а сьогодні наїхав з матами, що він ці млинці собі купив, а я все зжерла дочиста.
Так, з мого боку це було негарно: поки серіал дивилася, випадково всі млинці заточила, не помітила. Але, блін, серйозно, 20 років зі мною ніяк не контачити і не допомагати, не годувати і не ростити, а тут пакет млинців пошкодувати?
І це з урахуванням того, що до цього я взагалі нічого з його їжі не чіпала, готувала йому на роботу і з цих порцій трохи їла. Решту намагалася купувати. І він це все благополучно їв, куплені мною солодощі, овочі, фрукти і т. д.
“Купуй собі сама їжу, а мою не їж, ти доросла людина, працюєш, у мене зараз з грошима туго”.
Пригадав мені ще бездротові навушники, які я недавно купила замість тих, що зламалися. Мовляв, це важливіше, ніж купити собі їжі.
Коли я до нього переїхала, я запитала, що мені можна їсти з холодильника, на що була відповідь “так їж все, що хочеш, ти ж моя дочка, що за питання”. Тепер я винна ще й в тому, що з’їдаю його їжу.
Я вже не знаю, що мені робити. Я перу речі, свої і його, мию посуд, прибираю, в його кімнаті в тому числі, намагаюся бути корисною і не тягарем, а все одно завжди в усьому винна і прямо відчуваю, як дратую його.
Я не звикла до такого відношення, мене завжди оточували люди, які нічого для мене не шкодували, ні за що не вичитували. Я б ще могла зрозуміти, якщо б я з татом так все життя жила, їла / пила, лила воду і палила світло. Але ж поки тільки місяць пройшов.
Скоро з хлопцем знову з’їдемося, але найближчим часом мене чекає життя з батьком, який явно мені не радий. Вдома мене майже не буває, я весь час проводжу зі своїм хлопцем, але за ті невеликі проміжки, що я буваю вдома, я відчуваю себе жахливо некомфортно і хочеться плакати.
Підкажіть, що я роблю не так, крім того, що взагалі існую, і як не зійти з розуму від постійних докорів і зауважень…
Еля.
Фото – ілюстративне, ivetta.ua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
