Ми із чоловіком Романом у шлюбі вже 3 роки. Живемо мирно та дружно, у всьому один одного підтримуємо. Разом заробляємо та разом вирішуємо всі питання, у тому числі фінансові. І все б гаразд, але є одна проблема – немає досі власного житла. І нас дуже засмучує ця обставина.
Ми навіть дитину завести не можемо собі дозволити. А як ти її заведеш на орендованій квартирі? Тут навіть ремонт не зробиш, адже тебе будь-якої миті можуть попросити на вихід. Ні про який затишок навіть не йдеться. Та й упевненості у завтрашньому дні теж немає, особливо в такий час, як зараз.
Варто сказати, що я приїжджа, а мій чоловік завжди жив у нашому місті. Його батьки живуть близько. Але цікава штука в тому, що свекри, крім своєї квартири, мають ще одну, “зайву”. І вони її здають зараз переселенцям, щоб отримувати додатковий прибуток до пенсії.
Я про це знала давно і на їхню квартиру не претендувала. Вони купили її за свої гроші, і ми з чоловіком у цю покупку не вкладали. Тому я навіть не думала про те, щоб попроситись туди переїхати жити. Але буквально кілька тижнів тому я дізналася, що свекри цю другу квартиру віддають дочці! Вже і дарчу оформили. Тут я, звісно, не витримала.
У свекрів двоє дітей. І мій чоловік, і його молодша сестра – рівноправні спадкоємці. То чому його сестра просто так отримає у своє розпорядження квартиру, а Роман має переїжджати з однієї найманої халупи на іншу чи все життя виплачувати кредит?
Чоловік цю новину просто проковтнув і виду не подав, але я цього не могла так залишити. Стало прикро й сумно і за нього, і за себе. Свої претензії я висловила свекрусі Наталі Олександровні. Благо, там була ще й її улюблена донечка, тож почула багато цікавого й зовиця.
Але у відповідь почула, що я думаю лише про себе. Уявіть! А доки я не вибачуся за свої слова, то до них можу більше й не приходити.
сумно, що Роман мене не підтримав та ще й каже, що я не права, що я на його родичів накинулася. Каже, що мені туди лізти не слід, а його батьки можуть робити з їхнім майном все, що їм заманеться. Та ще й натякає мені, що було б добре піти вибачитись.
Але я цією ситуацією обурена до краю. І не розумію, чому він поводиться так пасивно і мовчки. Коли його батькам щось потрібно, вони йому дзвонять, і він одразу біжить їм на допомогу, навіть у свій єдиний вихідний. Ніколи їм ні в чому не відмовляє, а вони ось так з ним несправедливо чинять. Невже йому самому не прикро?
Я за свої слова вибачатись не збираюся. Прокручую в голові той діалог і розумію, що все сказала правильно. Можна було б і ще кілька фраз додати. А ось Романа я просто перестала розуміти. Чому не може відстояти своє законне право? Сестра буде на всьому готовому, а йому накажете в іпотеку залазити? Нам так і тинятися з однієї чужої хати в іншу?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
