У серпні 2018-го року ми жили в столиці, дружина і я непогано заробляли. Планували брати кредит на купівлю землі і будувати будинок за містом. Але тут мама дружини сповістила про те, що продала спільний сімейний будинок і купила ділянку в Закарпатті, щоб побудуватися.
І запропонувала такий варіант: ми приїжджаємо допомагати в будівництві, а коли побудуємо будинок, продамо його і гроші розділимо навпіл. Ми спочатку відмовилися, але потім дружина каже:
“У них може не вистачити грошей на будівництво, а так і мамі з сестрою допоможемо, і собі грошей заробимо”.
І ми поїхали в Західну Україну, кинули роботу і все інше.
Спочатку було все нормально. Літо, тепло. Зайнялися будівництвом, все проходило добре і швидко, незабаром зять дружини поїхав на роботу (в армії служить), і я залишився доробляти все сам, вся важка робота була на мені.
Сестра дружини перегородки робила (вона величезна молодець), моя дружина була завжди на господарстві, приготувати їсти і т.д., ну і по будівництву, де тяжкості не потрібно тягати, теж допомагала, бо важке їй по медпоказникам піднімати не можна.
Весь час проводили на будівництві, тому і не працювали, жили на накопичені гроші.
Настали холоди, на опалення в будинок не вистачило грошей. І ми всю зиму провели з температурою в будинку +5, вижили. До спорудження будинку тимчасово жили у вагончику, який спеціально для цього придбали.
І ось настав щасливий момент, будинок продано. І мама не віддає гроші. Вона знала, що ми будемо будуватися під столицею, що і ділянку вже знайдено, і кошторис готовий, і не раз це обговорювали. А зараз вона говорить: я куплю квартиру під Києвом, оформлю на себе і живіть там.
Я б зрозумів, якби ми приїхали на місяць допомогти тещі побудувати будинок, невеликий будиночок тільки для тещі, але ми провели там півроку, в нелюдських умовах!
Уточню: гроші на будівництво цього будинку використані спільні, попереднє житло (яке продали і з грошей почали будівництво) було куплено на гроші з продажу квартири, яку дали мамі дружини через наявність трьох дітей.
Воювати з нею ніхто не збирається, але у дружини третій день хватає серце, плаче і не розуміє, за що мати так з нею вчинила. Ми за цей час вже взяли б кредит і побудували б собі будинок. І ніякі вмовляння не діють.
Єдине, що дружина днями сказала:
“Я тепер нічого не боюся і ніколи не буду засмучуватися через вчинки людей. Що можна чекати від чужих, якщо рідна мати так чинить”.
Олексій, м. Київ.
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – kazkova-sadyba
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
