– Алінко, знайди вже собі підходящого хлопця, не рівня Руслан тобі!
– Ну що ти заладила одне і те ж мама, ми любимо один одного і будемо щасливі всупереч усьому.
– Яка ж ти наївна у мене, скоро твоєму Руслану батьки знайдуть наречену з свого кола, згадаєш ще мої слова, донечко, – хитала я головою.
Але Аліна мене не слухала, продовжуючи зустрічатися з цим хлопцем. Вона навіть встигла познайомитися з його батьками і повідомити, що вони цілком хороші люди, але от тільки не встиг і тиждень пройти після цієї зустрічі, як Руслан зник…
– Ну і де твій ,,хороший жених”? – питала я у нудьгуючої вечорами дочки.
– Він поїхав, мамо. Сказав, що потрібно залагодити справи компанії, а батько зайнятий, ось і відправив його.
– Ну ну…, – не вірила я і щоб хоч якось відвернути дочку від сумних думок запросила свою давню подругу з сином, вони недавно повернулися в наше місто. У Марії недавно не стало чоловіка, ось і вирішила вона перебратися назад в місто, де пройшло її дитинство. Коля, її син був трохи постарше Алінки, красень-хлопець, колишній випускник юридичного вузу, чому не перспективний наречений.
Але Алінка просиділа весь вечір за столом з кислим виразом обличчя, зовсім не зацікавившись гостем…
– Донечко, як тобі Коля? – запитала я, провівши гостей.
– Хороший хлопець – знизала вона плечима і пішла до себе.
Наближалася сесія, дочка пішла з головою в навчання, я списувала все її мігрені і погане самопочуття на звичайну втому. Але коли Аліні стало погано від запаху її улюбленої запеченої риби, я запідозрила недобре.
– Нічого не хочеш мені сказати?
– Хочу, – вона сіла і мнучи край сукні вимовила – я чекаю дитину.
– Від Руслана так?
– Так, – дочка заплакала – він як поїхав, так і ні дзвінка, що не звісточки, що ж з нами буде, мамо!
– Попереджала я тебе. А батьки? Ти ж з ними познайомилася говорила – хороші люди.
– Ходила я до них, Анна Сергіївна не захотіла зі мною розмовляти, після почутого і запропонувала гроші на…
Так пройшла весна, сесію Аліна з горем навпіл закрила, а на наступний навчальний рік взяла адміністративну відпустку. Очікування дитини, проходило не зовсім легко, довелося їй і в лікарні полежати. Якось напередодні того самого дня, провівши дочку в лікарню, поверталася я додому, чую – сусідки перешіптуються і поглядають на мене.
– Ну що на цей раз у вас?
– Кажуть Руслан повернувся, до весілля готуються, – єхидно сказала Галина Михайлівна, любителька свіжих пліток – що, онук то так без батька і залишиться?
– Не твоя справа, – сказала я, – йшла б краще що корисне зробила, онукам своїм пирогів напекла, все пліткуєш…
І дійсно, я як у воду дивилася колись, просячи дочку не зв’язуватися з Русланом, одружився дочкин залицяльник на дівчині зі свого кола. Говорили, що весілля було шикарне, так наречений не особливо радів своєму щастю. Після цього молоді виїхали з міста. Я і зітхнула з полегшенням.
Аліна тим часом народила здорового міцного малюка, хлопчика назвали Олександром, Сашенькою. Дочка, дізнавшись новину від «добрих» сусідок, цілими днями плакала і не могла знайти собі місця. Який вже там догляд за малюком. Довелося взяти самої відпустку на роботі і весь день проводити з онуком.
Якось на прогулянці я випадково зустріла Миколу. Хлопець посміхнувшись, підійшов до нас.
– Як справи у вас? Аліна як?
– Так як бачиш, Колю. З будинку практично не виходить.
Кілька хвилин хлопець постояв з нами і поспішив у своїх справах.
Але після цієї зустрічі, я помітила, як дочка трохи повеселішала.
– Мамо, я сама сьогодні на прогулянку сходжу з Сашенькою, ти відпочинь трохи, – якось заявила вона.
А потім дивлюся, Коля став бувати у нас частіше, у вихідні брав Сашеньку з Аліною на прогулянки, в будні забігав по вечорах після роботи. Не встигла я й оком моргнути, як діти заявили, що подали заяву в загс.
Справили весілля, молоді оселилися у нас. Минуло кілька років, Саша пішов у садок, Аліна чекала другого малюка, коли на порозі з’явився він.
– Я хотів би побачити сина, – сказав Руслан.
– У тебе його немає, – спокійно відповіла дочка, але я відчула якихось сил їй це коштувало.
– Аліна, пробач мене будь ласка, я пішов на поводу у своїх батьків, я нічого не знав про дитину…
– Руслан, не бреши, ми жили в одному місті і не такий вже він великий щоб не знати і не чути пліток. Ти міг подзвонити, приїхати. А зараз тобі потрібен син, так ось є у нього вже батько, турботливий і люблячий, а тебе я попрошу піти.
– Подумай, Аліно, я зараз піду, але буду чекати від тебе дзвінка. Я зможу багато для нього зробити.
– Нам нічого не потрібно.
Руслан пішов. Пізніше ми дізналися, що сімейне життя у нього не склалося, дружина так і не змогла народити йому дітей, в результаті полетіла за кордон з іншим чоловіком. Мати Руслана, Анна Сергіївна тяжко захворіла і батько зайнявся її лікуванням. Перед своїм відходом вона зателефонувала Аліні і попросила її з сином приїхати в лікарню.
Дочка розповідала, що жінка плакала і просила пробачення та не тримала вона вже зла, що було те загуло. Життя все розставило по своїх місцях. А я вдячна долі, що у моєї дочки все склалося, є син і люблячий чоловік, а минуле нехай в минулому і залишається…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!