Андрій мені не повірив, і від цього дуже важко на душі.
Андрій три п’ятниці тримався, а на четверту прийшов додому з великим пакетом. – Ти мене таким чином вирішила приручити? Я більше не можу!, – виймаючи пінне та різного виду рибки, сказав чоловік. Я трішки розчарувалася від його вчинку, і пішла в свою кімнату, та по дорозі зрозуміла, що “все” відбудеться саме сьогодні. – Андрію, здається пора їхати. Малюк ось-ось з’явиться!
Тема моєї статті може здатися багатьом нереальною, але все було саме так. Почну з того, що моя вагітність була довгоочікуваною, чоловік кілька місяців просив дитинку.
Точну дату мені ніхто не говорив, розбіжність була у різних лікарів більш ніж на 3 тижні (не буду пояснювати, чому так, на те були причини).
Я вибрала для народження малюка сусіднє місто, до якого їхати близько 30 хвилин. Самій за кермом мені в їхати не хотілося, тому попросила чоловіка не “веселитися” весь останній місяць.
Йому таке моє прохання не сподобалося. Ні, не скажу що мій Андрій сильно любить цю справу, але декілька пляшок пінного в п’ятницю в сам раз.
Андрій справно терпів 3 п’ятниці поспіль і ходив вічно незадоволений, але в наступну (четверту) п’ятницю він приніс додому пакет пінного і різноманітної рибки.
– Все досить! Ти спеціально не говориш дату, щоб я не пив. Ось сяду і буду випивати – відразу після цих слів чоловік відкрив баночку пінного і почав насолоджуватися.
Мої обурення він чути не захотів, тому я збиралася лягати спати. Пішла в коридор і раптом відчула щось дивне внизу живота, все це посилювалося і почало віддавати в поперек. Я змогла лише сказати “допоможи, той день настав. Сьогодні ми зустрінемось з дитинкою…”, але Андрій не відреагував на мої слова.
Так як все це у мене вперше, від несподіванки я почала панікувати. Коли біль трохи вщухла я почала збирати документи в лікарню. Коли мене перегнуло вдруге, я вигукнула “ну що ти сидиш?!”.
Чоловік повернув голову в мою сторону і сказав “Досить прикидатися, ви жінки на все готові, аби мужик не пив”.
Я лягла на ліжко і включила лічильник потуг, я відчувала, що мені потрібно якомога швидше потрапити в лікарню.
Часом від безсилля я трохи скрикувала, а Андрій сказав, що я заважаю йому своїми дивними звуками, потім демонстративно допив пінне і вийшов з квартири з ноутбуком.
Додзвонитися до нього я так і не змогла, абонент був недоступний, і в під’їзді Андрія теж не було. Щоб не втрачати час я викликала таксі (так як швидка завезе тільки в найближчий пологовий будинок).
Після приїзду я привела на світ доньку за 1,5 години (3 години від початку). Андрієві я вирішила не повідомляти, а він сам подзвонив мені тільки під ранок, коли побачив, що вдома мене немає. Довго вибачався, що не повірив одразу.
Я не розмовляла з чоловіком 5 днів. Я завжди уявляла, як Андрій буде хвилюватися, коли все почнеться, як він повезе мене в лікарню. Потім все ж пробачила його, але осад залишився на все життя.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
