Бабу Раю в селі знали всі. Дітей вона не мала, родичів також, а чоловіка вже більше тридцяти років, як немає. Спершу давала собі раду, але коли зовсім втратила зір, потребувала допомоги. Дивною вона була жіночкою, так скажемо, “примхливою”, але все ж знайшлася в селі сім’я, яка не лише допомагала, а й забрала стареньку до себе. Там почалась ще більша “дивина”. – Не пускайте сьогодні Василька з хати, а то біди не минувати.
***
Одна сім’я взяла до себе бабусю. Майже чужу. Далеку-далеку родичку. Мало того, що чужу майже, так ще сліпу. Не в образу буде сказано, але…
… абсолютно вижила з розуму.
Люди були добрі, тому і взяли бабу Раю, а ще прості, сільські, там часто таке можна зустріти, в місто ні один не потягнув би чужу бабку, за якою ще й доглядати треба, в селі люди добріші.
Але вони були бідні, своїх дітей троє, від одного сина вже двоє онуків.
Велика родина. І такі прості, грубуваті, не надто освічені люди, але совісні. Вони не стали стареньку здавати в притулок або заходити до неї вечорами; вона жила на іншому кінці села, далеко.
І взагалі, вона вже не могла зовсім себе обслуговувати. Ось і взяли. Привезли її жалюгідні пожитки, переодягли в чисте, пов’язали чисту хустку, як годиться, дали з ложки поїсти і посадили на ліжко.
На стіні килимок повісили з оленями. Хоча вона не бачить. І стали абияк жити, їсти борщ та кашу. І водити стареньку в туaлет. І переодягати, якщо треба.
І слухати її марення: вона постійно тонким старечим голосом несла марення. І одного разу ця бабуся, ось цим голосом і каже маячню: “в сарай злодій заліз!”. Пішли в сарай – там сусід крaде цінні речі.
Картоплю і капусту. Треба ж, як збіглося! Ще минув час, а бабуся знову говорить: “Нехай Василь не їде в місто!”. Довірливі простаки послухали свою ненормальну стареньку і Василя – сина в місто не пустили.
Василь взагалі б не вижив в цій ситуації. Транспортна пригода… Ось воно як!
Потім бабуся ще багато всього говорила, хоча нічого не міркувала, не пам’ятала, не бачила і ложку до рота не могла донести.
І потім стала марити, щоб їй купили лотерейний квиток. Сидить і випрошує лотерейний квиток. Батько сімейства з’їздив в місто і купив. І що б ви думали?
Вони виграли купу грошей! Купу просто! Триста або чотириста тисяч. Або навіть п’ятсот – ухильно вони розповіли.
Прості люди про гроші ухильно розповідають, просто кажуть: “купа!”.
Ось так ось! А бабусі купили новий халат, пряників і багато всього хорошого. Так, ще покривало красиве – ну і що, що вона не бачить очима? Вона чимось іншим бачить!
Нехай буде красиве все. І всі її люблять. Хоча вона постійно марить і все забуває. І не може сама їсти і до туaлету дійти. Але вона добре посміхається. І сидить на красивому покривалі в чистому халаті і ошатній хустці, немов лялечка.
Перебирає вервичку і щось таке говорить тонким голосом добре. І хитає головою…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
