– Бабусечко, мама знову чекає дитинку! Забери мене до себе, будь ласка! Мені вчитися треба!
Над проханням внучки Марія Степанівна думала не довго:
– Збирай речі, я за тобою приїду!
Син Марії Степанівни одружився на дуже віруючій жінці. Що не заважало їй вести не зовсім праведний спосіб життя. Насправді вірила невістка Зоя тільки в одне – якщо дитя послане згори, то ця дитина має бути народжена.
За 18 років шлюбу Зоя і Ярослав нажили шістьох дітей, сьомий народився б через сім з половиною місяців.
Свого житла пара не мала – вони жили на квартирі у одного з жалісливих родичів.
Старша внучка Марії Степанівни, одинадцятикласниця Людмилка – вже багато років найголовніша мамина помічниця. Відводити-забирати з дитячого садка наймолодшого брата, збирати в школу і робити уроки з середніми братами і сестрами, стежити за чистотою одягу і наявністю їжі в холодильнику – все це лежало на тендітних плечах дівчини. Пральної машини в квартирі не було – зламалася, а на нову у багатодітній сім’ї не вистачало коштів.
– Мама сказала, що я піду вчитися в університет тільки через два роки, коли дитина народиться і в ясла піде. Вона хоче працювати, а не в декреті сидіти. Тому «в декрет» піду я. Бабусю, я так більше не можу. – плакала в трубку Люда.
Виходить, Люда мала викреслити зі свого життя два найближчі роки. Вона піде вчитися не в 18, а в 20 років. Відстати від життя на два роки – велика плата за появу малюка в сім’ї? Свого – безсумнівно. А коли подібну жертву вимагають від ще поки неповнолітньої дівчини?
Марія Степанівна стала збиратися відразу після дзвінка внучки. Вона постукала в двері до сусіда і попросила її звозити забрати внучку і речі.
– Не просто так, Олександровичу, дуже треба, я віддячу. Будь ласка!
Чоловік, якому ситуація була коротко змальована, відмовився від грошей і вже через 10 хвилин був у дворі.
– Я Людочку з боєм забирала. Зоя для себе народжувала, а не для Люди. І так зробили з дівчинки вічну Попелюшку: ні канікул, ні вихідних, ні свят – тільки обслуговувати молодших братів і сестер, яких Зоя як з конвеєра випускає. Думати треба було головою! Паспорт внучкин ледве-ледве забрала, Зойка його порвати хотіла. Як без Люди справлятися будуть? Та мені все одно, не хвилює ані трохи. Раніше Люду забрати треба було, але мене і близько до онуків не пускали. Відмовилася їм свою квартиру віддавати, відразу ворогом стала, – розповіла Марія Степанівна подрузі-сусідці.
– Онуки часто хворіють. Ярослав на вахті по кілька місяців у Литві, додому приїжджає – токарем працює у знайомого в цеху. Вечорами в таксі. Як віл працює, щоб сім’ю прогодувати. Сама Зоя – продавець, шість днів через один на роботі. Ніколи їх вдома немає. І на лікарняних з братами і сестрами Людочка сиділа. Нікого не хвилює, що у неї випускний клас, всім байдуже її майбутнє. Головне, Зоя свій борг виконує – плодиться, як кролик.
– Ще коли Зоя четвертим була вагітна, а у них ні кола, ні двора, старших би прогодувати, я спробувала з нею поговорити. Мені було сказано: не лізь не в свою справу! Та й хто я така, щоб щось радити? Всього лише свекруха. Навіть мати Зойкина про дочку та онуків не згадувала! Невістка і там намагалася квартиру випросити, та не вийшло. Я впевнена – діти народжені тільки для спекуляції. Вони ж в черзі на квартиру стоять. І кожна дитина просуває їх в черзі. Та й що я повинна була робити? Зі свічкою стояти, стежити щоб оберігалися?
Люда переїхала до бабусі. Тепер вони будуть жити на одну бабусину пенсію. Але Люда і тому рада – звикла задовольнятися малим.
– Перші кілька днів внучка спала. Просто спала! Тепер всі свої сили вона віддає навчанню, не хоче такого життя, як у матері. Рішуче налаштована на кар’єру. Одне засмучує – думки про сім’ю та дітей викликають у Люди гризоти, а з іншого боку – страх. Їй всього 17, а вже вистачило і брудних пелюшок, і хворих животиків. Чи захоче потім своїх дітей? Вчора Ярослав телефонував. Зоя не народила, сама прийняла рішення відмовитися. Позбулася няньки – відразу голова запрацювала. Я не стала нагадувати їй про віру, яка, виявляється, дозволяє одного з семи дітей і не народити. Але внучку я їм не віддам! Шкодую лише про одне, що раніше не забрала! Ой, скоро Людочка зі школи прийде! – і Марія Степанівна пішла ставити на плиту смачний суп, щоб підігріти до приходу внучки.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
