– Бабуся приїжджала! Привезла мені та Роману джинси, солодощі, фрукти!, – сказав щасливий Лука Варварі Степанівні. – Яка вона тобі бабуся?, – бурчачи кинула онукові жінка. – У тебе є одна я, і любити більше ніхто й ніколи не буде. До речі, а давай в кіно сходимо? – А Роман? Я з братиком хочу. – А братик з мамою час проведе. – Ввечері Ромчик не міг нарозказуватися, як гарно провів день, а Лука лише слухав.
***
– До сина поїду, – гордо повідомляє подругам на лавочці Варвара Степанівна, – гостинців накупила.
Якби мова йшла про незнайомих людей, я б подумала, що бабуся зібралася в гості до сина, який живе, як мінімум, в іншому місті. Але я знаю, що син Варвари з сім’єю живе просто в іншому мікрорайоні. І всієї поїздки 15 хвилин на маршрутці, або того менше на таксі.
Раніше Варвара Степанівна жила з сином і онуком в одній квартирі, в нашому домі. Мами хлопчика не стало ще до того, як маленький Лука пішов в дитячий садок. Потім батько з допомогою своєї мами ростив дитину один майже до 5 років.
– Одружуватися надумав, – гірко повідомляла всім і кожному Варвара в той рік, – додумався, мачуху дитині брати. Та ще й без свого житла, приїжджих, та ще й з власною дитиною.
У Богданки, обраниці сина Варвари Степанівни був син, старше Луки на рік. Вона орендувала квартиру, працювала. Тоді наші літні сусідки розділилися на два табори. Одні співчували “хлопчиськові”, якому належить жити з мачухою, а інші говорили, що синові Варвари ще пощастило, що знайшлася жінка, яка не побоялася “взяти чоловіка з дитиною”.
– Вони в рівному становищі, – говорила Варвара Степанівна, – у нього син, у неї теж. Пацани будуть братами. От і добре. Богданка я знаю, моя невістка з нею працює. Гарна жінка, ні слова поганого сказати не можна.
Молода сім’я з двома дітьми спочатку жили в квартирі, яку винаймала Богданка, а потім іпотеку взяли. Хлопчаки на подив подружилися, та й батьки проявили мудрість і постаралися не ділити дітей на свого і чужого.
– Бабуся приїжджала, – розповідав Лука, – привезла іграшок, солодощів, мені привезла футболку і джинси, і Ромі привезла.
А Варвара Степанівна аж зеленіла:
– Це Роми бабуся, а не твоя. Твоя бабуся – я!
А потім говорила всім, що мати Богданки до зятя і чужої дитині підмазується, купує любов подарунками.
– Та що там купувати, – осаджує приятельку Варвара Степанівна, – молодець сваха твоя, раз живуть разом, значить і внуки однаковими повинні бути. Не можна в такій сім’ї когось виділяти.
А Варвара виділяла. Зі всіх сил. І подарунки везла тільки Луці, і сина не слухала, хоча він кілька разів до неї приходив один, щоб пояснити, що Лука Богданку мамою називає, відносини в родині хороші.
Але бабуся вперто гнула свою лінію. А осадити мати було синові і ніяково: кілька років, коли Лука залишився без матері, саме бабуся взяла на себе основні турботи.
Сусідки хитали головою, Ромка не розумів, особливо, коли бабуся забирала одного Матвія на атракціони або в зоопарк.
– Ну, Роман, не переймайся, – сказала одного разу Богданка, – нехай Лукась з бабусею побуде, а ми з тобою поїдемо в цирк.
– І я з вами, – подав батько Луки.
Лука з сумнівом глянув на бабусю, але вона погляду онука не помітила. Увечері Ромка розповідав, як чудово він відпочив з мамою і татом. Незабаром ситуація повторилася. А на третій раз Лука відмовився їхати з бабусею і заявив, що він поїде з татом, мамою і братом. Пішла тоді Варвара Степанівна з сім’ї сина збентеженa злегка.
Але політики своєї не кинула. Їде: одне яблуко, один апельсин, один банан, одну шоколадку. Щоб тільки Луці. Але одного разу вона побачила, як онук взяв у руки ножа і все порізав на половинки. І не на дві, а на 4 частини.
– Усім по шматочку, – сказав він, – щоб ніхто не образився.
– Знову Луці ненаглядному гостинчик зібрала? – єхидна Варвара Степанівна, – все по одному?
– Чого це по одному, – ображається Варвара Степанівна, – по два. А батьки обійдуться. Їм і так свято: одні побудуть, ми ж з хлопцями в театр кішок поїдемо.
Посміхаюся. Іноді діти розумніші дорослих. І виховують нас, нерозумних. Спасибі їм, маленьким і мудрим, які вміють відкрити в нас те, що заховано десь в глибині, про що ми, буває, забуваємо: доброту, повагу, любов.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
