fbpx
Суспільство
Багато пишуть про Маріуполь та його героїчних людей. Дуже шкода, що про маленькі міста говорять рідше. Я та моя сім’я пережили 17 днів пекла, від авіаударів до вуличної «стрілкотні». Я знаю, як у будинок прилітає град, ураган, міномет, гранатомет і найстрашніше це танк. Зі мною чоловік, син підліток і старенька мати, з нами ще 40 людей у ​​підвалі. З 40 людей – 10 дітей, коти та папуги. У напівтемному просторі і туалет, і їдальня, і віче. Прикро, що ніхто не згадує про 11 000 людей, що залишилися. І нікому не буде цікаво пам’ятати про маленьке знищене місто на стику Донецька та Маріуполя

Багато пишуть про Маріуполь та його героїчних людей. Дуже шкода, що про маленькі міста говорять рідше.

Я та моя сім’я пережили 17 днів пекла, від авіаударів до вуличної «стрілкотні».

Я знаю, як у будинок прилітає град, ураган, міномет, гранатомет і найстрашніше це танк. Ти сидиш і завмираєш з одним питанням, він стоїть чи двигун набере обертів і він стрілятиме? Друге питання, куди стріляти? Третє – а чи прилетить до нього? І так всі ночі поспіль.

Зі мною чоловік, син підліток і старенька мати, з нами ще 40 людей у ​​підвалі, які лаються та моляться одночасно. З 40 людей – 10 дітей, коти та папуги. У напівтемному просторі і туалет, і їдальня, і віче.

“Ви не виберетеся, ви у самому пеклі” – саме так відповіли військові, які відстрілювалися з нашого підвалу.

“Ми виберемося і виживемо” – стверджували думки в голові.

12 березня ми вийшли на поверхню, ми переступали через тіла мирних та військових, ми хотіли додому не знаючи, що дому більше немає. Мозок вперто не хотів розуміти, що нічого більше немає.

Прикро, що ніхто не згадує про 11 000 людей, що залишилися, законсервованих по підвалах, за тих, хто навіть не чув про евакуацію, кого кинули з дітьми та старими. Маріуполь, хештеги, горе та сум… А ми? Вижили наперекір усім? Ті, що пережили лютий страх, знищені, воскресені, а потім знову знищені? Не можна забувати Бучу, Ірпінь, Харків, Ізюм, тощо, а нас можна?

80 відсотків руйнувань, жах від розуміння, що твій будинок знищено, в пам’яті страх від пережитого.

Додайте хештег #Волноваха, інакше ті майже три тижні, ті поховані у дворах люди, ті знищені мінометами будинки та машини – все забудуть і нікому не буде цікаво пам’ятати про маленьке знищене місто на стику Донецька та Маріуполя, яке відчувало на собі всю «принаду» перших днів війни.

Автор – Тетяна Буряк, м. Волноваха (https://www.facebook.com/tatiana.buriak.1)

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Фейсбук Тетяна Буряк