Батько та мати Ані розлучилися, коли їй було 2,5 роки. Він поїхав на роботу до іншого міста, вона лишилася вдома. Незабаром мати вийшла заміж і залишивши маленьку Аню з бабусею та дідусем та тіткою. Приїжджала рідко, донька її мало цікавила. Там була інша сім’я та вже інша дитина. Батько постійно платив аліменти, навіть писав листи про своє життя.
Поки Аня була маленька, за неї відповідала бабуся, коли підросла — стала сама писати. Приїхати батько ніколи не виявляв бажання, Аня не відчувала до нього ніяких почуттів. Як можна любити чи не любити людину, яку ти не пам’ятаєш? Коли Ані виповнилося років двадцять листування зійшло нанівець.
На чергового листа Ані батько не відповів, вона за півроку написала ще й отримавши у відповідь тишу більше не писала. Мабуть, її батько вважав свою місію виконаною. Аня не ображалася зовсім. Це життя і все гаразд.
Вона будувала свою як могла: вчилася, працювала, вийшла заміж, народила дітей. З матір’ю вона теж не спілкувалася – просто не розуміла, про що їй говорити з цією жінкою. Та й її мати він прагнула спілкування зі старшою донькою. Вони були зовсім чужими один одному людьми.
Життя йшло. Ані виповнилося 35 років, її діти вже були підлітками, вони з чоловіком відзначили її день народження досить тихо, у колі своєї сім’ї. Увечері Аня отримала листа. Читаючи його, зрозуміла, що від батька.
Він писав щось малозрозуміло, але мабуть йому здалося дуже розумним і правильним. Чоловік запропонував Ані не відповідати. Але Аня вирішила вчинити по-своєму і відповіла. Поцікавилася, чого він хоче.
Через декілька днів, знову прийшов лист від батька, написав, що захворів, що ніякої спадщини Аня від нього отримає, і все відійде його дочки від другого шлюбу. Аня дуже здивувалася, і довго думала з чого такі розмови про спадщину, і коли вона взагалі на що претендувала. Але вважавши спілкування з батьком як мінімум дивним — більше йому не відписувала.
За кілька днів це все забулося. Але тут Аня отримує повістку до суду. Її батько подав на аліменти. У суді він казав, що виплачував аліменти і тепер дочка має йому все повернути. Суддя поцікавилася як він живе – виявилося, що живе він непогано.
Дружина, донька, зять, онуки. Його люблять і він нічого не потребує. Житло – хороша квартира, а ще є будинок і машина. І невеликий бізнес із стабільним доходом.
Суддя пояснила, що його становище не дозволяє вимагати аліменти, він не перебуває у ситуації, коли їх призначають.
Батько пообіцяв домогтися правди у наступному разі. І подав. Аня ходила на суди регулярно, слухала про те, скільки вона повинна батькові, як плакала його дружина, розповідаючи, що аліменти не давали їм жити як того гідно, плакала його донька, що недоїдала, недопивала, і носила зашиті колготки.
Аня ж сиділа і згадувала, як вони з бабусею відкладали на дрова та вугілля, щоб було чим узимку топити будинок. Як збирали на зимові чоботи, і як вона не змогла піти на випускний, бо у них не було грошей, щоб здати потрібну суму. Аліменти та бабусина пенсія становили весь їхній бюджет.
А о 18-й Аня вже пішла працювати і вчитися одночасно. Їм ніхто не допомагав. Але вона не розповідала про це, їй здалося це неправильним.
Черговий суд відмовив батькові Ані. І суддя сказала, що за наявності у Ані двох дітей і того, що вона не має доходу, бо сидить удома з дітьми, навіть якщо аліменти і призначать — це буде пару гривень на місяць. Не більше. Невже від цих копійок життя заграє новими фарбами?
Батько Ані сказав, що йому все одно скільки призначать. Йому важливим є сам факт. Тому що він упевнений – Аня йому винна і зобов’язана допомагати.
Аня зітхнула. Вона вже готова була погодитися виплачувати сама, аби більше не бігати посудом і не слухати марення від батька. Але після такої відповіді різко передумала.
Вона встала і сказала: ,, А мені був потрібен батько. Щоб просто було з ким поговорити, щоб було кому поскаржитися, щоб було від когось отримати підтримку. Але мого батька не було. І ти ніколи за все життя навіть не приїхав до мене. І я не ображалася на тебе, приймаючи життя таким, як воно є. Я не чекала такого від тебе. І я тобі нічого не винна”.
Батько відповів їй. І суд знову відмовив йому у позові. Батько вийшов із суду мовчки. Повістки у суд Аня більше не отримувала.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
