В нашій сім’ї склалась така неприємна ситуація, що я не розумію, як з неї вибратися.
Ми з чоловіком живемо в квартирі, яку мені допомогли купити мої батьки. Так, Іван зробив тут капітальний ремонт і вже всі меблі ми купляли разом.
Виховуємо ми дочку. Алісі 16 років. І я і чоловік працюємо на державних роботах.
Моя свекруха людина не молода. Свого першого сина Антона вона привела на світ в 35, а мого Івана в майже в сорок. Свекор старший від свекрухи на три роки.
Але так склалося, що зараз він її доглядає. Все життя вони прожили душа в душу в селі.
Свекруха злягла вже, як рік часу. Свекор, як може, так їй допомагає. Він вчитель фізики, все життя в школі, свекруха викладала трудове навчання.
Він охайний, добрий, але такий, що не дає собі ради. По хаті ще якось прибере, а ось їсти зварити зовсім не вміє. Домовився він з однією жінкою, що та йому буде приходити і варити, але і їй то не на руку, хоча свекор щось там їй платить.
Словом, все закінчилося тим, що рідний брат мого Івана сказав, щоб ми батьків забрали до себе, бо в нас одна дитина, а в них троє.
Але я проти. Зараз поясню чому я вважаю, що забрати батьків повинен сам Антон.
Батьки, коли Антон одружувався, дали йому пристойну суму грошей, яку вони доклали до покупки житла. Вони тоді ще працювали і гроші мали, а вже моєму Івану таке “щастя” не перепало.
Та й взагалі, Антон був для них улюбленим сином, бо подарував трьох онуків. То нехай тепер цей любимчик і забирає батьків до себе.
Я бачу, як чоловіку погано. Я розумію, це його батьки, але я нічим допомогти не можу. Все, що я нажила – за мій труд і кошт. Та й чого приховувати, не хочу я жити з ними, і крапка…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
