Глибокий знавець життєвих реалій В. Сухомлинський стверджував, що сімейне життя, з одного боку, є великою радістю, натхненням, а з іншого — напруженою працею.
Обов’язковими складниками сімейного щастя, на думку Василя Олександровича, мають бути щирість у взаєминах подружжя, недопустимість зради, підлості, «лицемірного співжиття матері і батька», які є отрутою, «що тече в душу дитини».
Він переконував: «Сімейне життя не може бути і ніколи не буває суцільним святом, в ньому більше тривог, хвилювань, турбот, ніж чистої радості».
А тому легкого шляху до щасливого сімейного життя не буває.
Воно потребує чималих зусиль та творчих підходів, «співучасті кожного члена сім’ї у творенні загального щастя».
Про любов подружжя як основи щастя в сім’ї, опори дитини у вирі життєвих випробувань В. Сухомлинський пише: «Справжня любов між матір’ю і батьком — це найважливіша духовна сила, яка виховує дитину.
Благородство, моральна краса і чистота любові батька до матері й матері до батька, їх взаємоповага, довір’я, відкритість їх сердець, глибокий взаємний інтерес один до одного, вірність у всьому — у щасті і в горі — усе це створює те здорове моральне середовище, в якому формуються прагнення до добра, впевненість у його торжестві, світле, оптимістичне бачення життя».
Необхідними є взаємопідтримка, допомога у справах, у важких моментах життя, часто пов’язаних з хворобами одного з членів подружжя. «Бути вірним і відданим у біді — це вимагає від людини величезного напруження духовних сил, а нерідко і самопожертви». Але без цього сімейного щастя не мати.
Педагог-гуманіст говорить про доцільність утвердження культу Матері в духовному житті дітей, стверджуючи, що «людина в своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові й волі в її духовному світі». Культ матері передбачає виховання у дітей поваги, любові, шанобливості до неї, вміле, розумне донесення педагогами до своїх вихованців сутності високої материнської місії, яка полягає, зокрема, в тому, щоб мати була тонким, мудрим, духовно красивим, одухотвореним високими поняттями про моральну красу скульптором.
Злагоду в сім’ї забезпечує батьківський авторитет, який формується прикладом гідних вчинків батьків, що є джерелом дитячої гордості й радості. Видатний педагог був переконаний, що «розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько».
Неодмінними елементами такої гармонії є сердечна турбота про дітей, зацікавленість їхніми справами, віра в їхні багатогранні здібності, здатність відчувати душу власної дитини і відгукуватись на її тривожні чи радісні сигнали. Недопустиме в сім’ї насильство над дітьми, що призводить до розвитку в них безсердечності й жорстокості.
Запорукою гармонійних взаємин батьків і дітей є єдність вимог батька і матері як вихователів, що свідчитиме про мудрість батьківської і материнської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. В. Сухомлинський наголошує, що там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей, передусім це стосується таких різновидів батьківської любові, як любов-замилування, любов деспотична, любов-відкуп.
Василь Сухомлинський вказував на важливість однакового підходу обох батьків до питання про залучення дитини до праці. Він підкреслював надзвичайну роль включення дитячої, підліткової, юнацької праці в життя сім’ї, наполягав на тому, щоб така праця розглядалася матір’ю і батьком як святий обов’язок дітей.
Опонентам включення дітей у трудове життя педагог відповідав: «Ми переконалися, що тільки завдяки праці, в якій є піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним». А отже, воно здатне любити, розуміти, шанувати навколишній природний і людський світ, своїх батьків, рідних.
Сімейне щастя неможливе і без поваги дітей до батьків, щирого спілкування з батьками.
Тому Василь Олександрович повчав своїх вихованців: «З усіма людьми треба бути правдивим, але для матері й батька найменша неправда — … це велике нещастя».
Дітей треба виховувати так, щоб зі своїми радощами і прикрощами дитина йшла найперше до батьків, ділилася своїми тривогами. Водночас абсолютно недопустимо, щоб дитина лишень завдавала постійних прикростей матері й батькові.
Тому педагогам В. Сухомлинський настійно радив підтримувати в дітях почуття успіху, якими вони поділяться з батьками, приносячи в сім’ю радість, тим самим зміцнюючи спілку сім’ї і школи у вихованні юного покоління, зміцнюючи духовну єдність і взаємну відданість матері і батька.
