Біля магазину стояла жінка і продавала шкарпетки.
Такі собі досить шкарпетки, невміло зв’язані. І дуже великі, розміру сорок сьомого так. Стоїть і несміливо тримає ці лячні шкарпетки в руках. Продає, отже.
А інша жінка йшла в магазин, щоб купити курку та хліба. Капусту, буряк купити. І картоплі. І якогось смачного печива до чаю. Їй якраз зарплатню дали. Вона вирішила зварити борщ і поласувати смачним печивом.
І навіщось вона зачепилася поглядом за ці шкарпетки? Точніше, за сумний погляд тієї похмурої і блідої пані, що їх продавала. І від деякої незручності запитала власницю шкарпеток: «Скільки коштує?». Ось за язик наче хтось потягнув!
Господиня шкарпеток стала шкарпетки нахвалювати несміливо. Мовляв, це дуже корисні шкарпетки, натуральні, теплі, з Джері.
А це ж цілюща шерсть, собача. Зараз Джеррі сам заслаб, і йому треба купувати ліки і корм якісний. Але шерсть зібрана ще коли пес був здоровим, ви не думайте! Це гарна шерсть та цілющі шкарпетки. Купуйте їх вашому чоловіку, а я зможу купити для Джеррі! Мені не вистачає трохи.
І ця зі шкарпетками розплакалася. Стоїть, схлипує і трясе лячними ластами-шкарпетками. Сумне таке видовище.
Ця Марина не витримала і купила шкарпетки. Сама не знаючи, навіщо. Купила і думає: що ж я роблю? Грошей не так багато. А головне, куди я їх подіну? Головне, чоловіка ж немає в мене!».
Це вона згадала раптом, що чоловіка нема. Немов отямилася. А тепер ще й грошей мало лишилося. І в руках – шкарпеткищі з невідомого Джеррі. Дивного вигляду та кольору дитячої “радості”.
Марина прийшла додому, поклала шкарпетки подалі у шафу. А за півроку зустріла доброго чоловіка. Кохання своє зустріла, свій ідеал! І він теж Марину шалено полюбив. Вони разом живуть.
А ноги у Маринкиного чоловіка величезного розміру. Він і сам величезний такий чолов’яга. І шкарпетки припали впору. Якраз. Він їх носить, коли опалення ще не ввімкнули. Подобаються вони йому, шкарпетки від кудлатого Джері.
Ганна Кір’янова
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com