Богдан виріс у дитбудинку. І тільки зараз, після багатьох сумнівів і випробувань, вирішив з’їздити в будинок, який залишився йому у спадок від спочилої матері. нічим не помітна стара хата в селі, але коли молодий чоловік піднявся на горище – сторопів від подиву.

Доля не жаліла хлопця, але одного чудового дня винагородила його сповна.

Богдан жив у селі з мамою та бабусею. Батька він ніколи не знав, а дідусь полинув на небеса дуже рано. Богдан навіть до ладу не зрозумів спочатку, куди подівся дід Мишко. Але через тиждень, а потім і місяць, сам усвідомив те, що відбувається. Дитина зрозуміла, що бабуся проводжала діда зовсім не в далеку дорогу. Це був останній шлях старої людини.

Але загалом жилося Богдану непогано. Бабуся дуже любила хлопчика і намагалася всіляко допомагати йому розвиватися і пізнавати світ. Возила до районного центру на карате, вчила грати на фортепіано, купувала різні солодощі. Хлопчик прив’язався до бабусі Віри навіть більше, ніж до рідної матері.

Богданова мати Оксана народила дитину зарано. Через це вихованням малюка до ладу не займалася. Залишала малого Богданчика мамі зі словами:

– Ти хотіла, щоб я його залишила? Ну і виховуй тепер.

Але бабуся не скаржилася. Богдан був для неї промінцем світла і добра. Вона вкладала у онука всю душу.

Тільки одного дня її серце не витримало.

Коли Богдан знайшов бабусю посеред кімнати, одразу кинувся до сусідів. Дорослі викликали швидку та намагалися допомогти жінці самотужки. Але було запізно.

Богдан плакав без зупинки, а поряд не було нікого з рідних. Мама була в місті, а на руках сусідів малюк не заспокоювався. Лікарі вирішили відвезти дитину до себе.

Богдана ніхто не поспішав забирати з медичного закладу. Мати навіть не відвідала його, а процесом прощання з бабусею займалися сусіди. Дитя чекало, що рідна душа схаменеться і забере його. Але дива не сталося.

Хлопчика відправили до дитячого будинку. Там йому довелося вчитися жити за абсолютно новими звичаями та правилами. Жодних солодощів, карате та фортепіано.

Як він витримав? Складно сказати. Він намагався приспати в собі почуття до коханої бабусі, якої більше немає. Богдана розумів, що мати його покинула. Спочатку на бабусю, а потім і назавжди.

Юнак виріс і згодом зрозумів: озраховувати в цьому житті він може лише на себе.

Після випускного з дитячого будинку Богдан одразу вирішив поїхати до батьківського будинку. Він знав, що його матері вже немає на світі, але нітрохи цьому не здивувався. З запальним характером жінки та її нерозсудливістю цього варто було очікувати.

Богдан не знав, у якому стані житло, але сподівався, що в нього залишився хоч якийсь дах над головою.

Хата стояла, як і раніше. Богдан на мить відчув дежавю, адже з-за рогу могла привітно з’явитися бабуся, посміхнутися рідною посмішкою і покликати на пироги з чаєм.

Богдан глибоко зітхнув і попрямував до дверей. На його подив, ті виявилися відкриті.

«Невже тут хтось був? Дім тепер у ролі нічліжки для бездомних?» – такі думки зовсім не сподобалися Богдану.

Сирота зайшов усередину і озирнувся.

“Та ні, всередині повний порядок”, – розмірковував він.

Богдана чомусь вирішив піднятися сходами на горище. Там була ще одна житлова кімната. Але на шляху до сходів побачив молоду дівчину, яка спускалася з горища.

Дівчина спочатку не помітила хлопця, а потім злякалася і заверещала на всю хату.

Богдана чомусь неймовірно розсмішила така реакція незнайомки. Вони познайомилися. Виявилось, що дівчину звуть Люба і вона теж сирота.

Місцевий голова громади був дуже молодий і вирішив, що будинок нікому не належить. Тому дозволив дівчині зайняти його і жити на втіху.

– Не хвилюйся, я не прожену тебе, – запевнив незнайомку Богдан, – адже ми обоє добре знаємо, як воно – не мати ні домівки, ні сім’ї.

Так вони залагодили квартирне питання і почала жити разом. Початок теплих стосунків був питанням часу, бо Богдан одразу зрозумів, що Люба дуже мила та добра.

Гарний старий будинок було відремонтовано. Люба посадила навколо безліч чудових квітів. А вже за кілька років у дружного сімейства народилися двійнята.

Богдан тільки зараз зрозумів, наскільки йому пощастило того дня. коли своєю появою він налякав прекрасну незнайомку Любу.

Сьогодні він захищає Україну, а рідні чекають Богдана вдома, моляться і вірять в нашу скороу перемогу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.