fbpx
Головна

життєві історії

Дванадцять років я живу в Канаді. Полетіла колись молоденькою перекладачкою і лишилася. Два роки я справно надсилала гроші додому, адже виникла така потреба і я не могла відмовити найріднішим. Брат Петро їх отримував і відносив батькам, але після недавнього дзвінка батька я дізналася про жахливу правду. Наші батьки, як і ми з братом, народилися в тому самому селі на Полтавщині.
життєві історії 0
Два роки я справно надсилала гроші додому, адже виникла така потреба і я не могла відмовити найріднішим. Брат Петро їх отримував і відносив батькам, але після недавнього дзвінка
Нащо я народили дитинку? З появою донечки вся наша з Артуром сімейна ідилія випарувалася, ще й батьки залишили мене напризволяще. Як вони так могли зі мною?? Жодних грошей я ні в кого не прошу. Просто хочу поділитися з вами, як живу у свої 28 років. Навіщо жити самій, якщо мама з татом допоможуть, приготують, грошей дадуть? Я хотіла для себе незабутню урочисту подію. Тому до грошей, які нам виділили свято, додали ще й суму, отриману із кредиту. Він просто клав якусь суму на початку місяця, на стіл і цими коштами я могла користуватися на власний розсуд. Я намагалася вмовити маму з татом переїхати на дачу
життєві історії 0
Нащо я народили дитинку? З появою донечки вся наша з Артуром сімейна ідилія випарувалася, ще й батьки залишили мене напризволяще. Як вони так могли зі мною?? Жодних грошей
Замість того, щоб няньчити онука, моя Анна взялась за себе. Цей етап, де вона ходила на високій платформі, бо дуже низенька – ми успішно подолали. Але поки я тішився, що моя дружина заспокоїлася, їй в голову прийшла ще дивніша ідея. – Я в перукарню! Впевнена, що коли повернуся, ти мене не впізнаєш. – Так все і було. Але як сказати Анні, що це “гніздо” їй не личить? В той день вона пішла з подругами на каву, але повернулась геть без настрою
життєві історії 0
У дружини нова зачіска, а боюся сказати їй, що це ні до чого в її віці. І якщо з моєї Анни і не будуть сміятися в лице, то
Свекруха моя Світлана Іванівна – просто дика жінка! Виставила її. Зачинила двері з розмаху. Це ж треба було – виникнути на моєму порозі! Навіщо і чому все це було, я не зрозумію досі. Побралися ми з Ярославом 10 років тому, але довго не могли народити дітей. Ходили на консультації, зверталися до фахівців. Виявилося, у нього були проблеми щодо чоловічого здоров’я. У мене, дякувати Богу, з цим все було гаразд. Але на 8 році нашого спільного життя сталося диво і в нас народилися одразу двійнята, обидва хлопчики ще з народження були як дві краплі води схожі на батька. Та для свекрухи це не було аргументом. В один «прекрасний» вихідний день, коли я прийшла з магазину, чоловік вже чекав на порозі. Трьом їм буде тісно, мабуть, треба, коханий, твою матусю кудись відселити
життєві історії 0
Свекруха моя Світлана Іванівна – просто дика жінка! Це ж треба було – виникнути на моєму порозі! Моя історія про свекруху – найдикіша з усіх, що я чула.
Ще задовго до 24 мій чоловік працював в Німеччині. В Києві після 24 лютого небезпечно було залишатися, тому я довго не роздумуючи, забрала дітей і поїхала до Дмитра. За кордоном ми пробули більше ніж пів року. В Україну ми поверталися дуже щасливі, бо всюди добре, а дома найкраще. Та без “сюрпризу” не обійшлося. Я більш ніж впевнена, що все це справа рук діда Макара, але доказів в мене немає
життєві історії 0
Ще задовго до 24 мій чоловік працював в Німеччині. В Києві після 24 лютого небезпечно було залишатися, тому я довго не роздумуючи, забрала дітей і поїхала до Дмитра.
Що я завжди уміла – це бути турботливою дружиною, гарною господинею, смачно готувати, наводити в оселі затишок і лад. Та недавно у нас із чоловіком стався дуже великий конфлікт. Була річниця нашого весілля. Під час вечері Дмитро заявив, що я мало в ньому зацікавлена, недостатньо приділяю уваги, не розвиваюся як жінка, не стараюся подарувати йому якісь нові яскраві відчуття. Я вирішила відплатити йому тією ж монетою, і кандидат швидко знайшовся. Дмитро повечеряв те, що я наготувала – картоплю, качині ніжки в апельсиновому соусі, а потім ходив кругами по квартирі з червоними витріщеними очима і викоченою нижньою губою. Зізнаюся: потай іноді перевіряла телефон чоловіка. За дві години пролунав раптовий дзвінок
життєві історії 0
Що я завжди уміла – це бути турботливою дружиною, гарною господинею, смачно готувати, наводити в оселі затишок і лад. Та недавно у нас із чоловіком стався дуже великий
Ми для свекрухи стали “фоном” після того, як її дочка вийшла заміж за багатого Івана. Але два місяці тому все змінилося. Ох і “перевзувалася” Ольга Дмитрівна. “Діточки, у вас осінні канікули, я приїхала до вас і пробуду тут цілий тиждень. В мене вже є план дій: в парк “Наталка” на Оболоні сходимо, а в середу можемо на “міст Кличка” з’їздити. В мене гроші є, і на таксі також, тому ні тата ні маму ми чіпати не будемо, нехай працюють і гроші заробляють. Чи не так, Марічко?”, – звернулася до мене свекруха
життєві історії 0
Ми для свекрухи стали “фоном” після того, як її дочка вийшла заміж за доволі успішного Івана. Але два місяці тому все змінилося. Ох і “перевзувалася” Ольга Дмитрівна швиденько.
Цього телефонного дзвінка від сина я чекала, як ніколи. Піднялась гарячка, з носа ллє, і кашель, як з труби. І до того всього, якась така напруга в самій серединці. Чому лише дочка за нас хвилюється, а сину байдуже? Я ж однаково їх виховувала. Ввечері я наважилась і зателефонувала сама. – Сину, чому ти не даєшся чути? Я ж так чекала твого дзвінка. – У відповідь почула – А я що, мав знати, що ти чекаєш? Я ж не телепат!
життєві історії 0
Своє життя ми з чоловіком, як і кожні люблячі батьки, присвятили дітям. Все життя дбали про їхній комфорт і затишок. Саме тому ми завжди відкладали кошти на їхнє
То готую не так, то в квартирі погано прибираюся. А останнім часом чіпляється з приводу дітей. Я ось поки не хочу дитину. Я ще молода, навчаюсь у вузі заочно. Які можуть бути діти у такій ситуації?
життєві історії 0
Як змусити матір чоловіка поділити квартиру. Просто не знаю. — Ми одружені лише 2 роки. Свого житла немає. Живемо у чоловіка. Квартира хороша, трикімнатна, але його мати —
Кидай все та приїжджай допомагати! Дітям потрібно до школи, на карате, англійську!
життєві історії 0
Раніше діти росли, як трава. Згадую своє дитинство: школа, двір, іноді гуртки якісь, танці там чи в’язання. Батьки постійно на роботі. Спілкування вистачало. Друзів багато було і по

You cannot copy content of this page