життєві історії
— Нарешті я зможу просто виспатися, бо цей графік у банку мене витиснув як лимон, — заявив Андрій, кидаючи ключі від машини на тумбочку в передпокої. — Ти
— Поглянь, Софіє, твоя свекруха знов тарілку до блиску вилизала, чи вона вдома зовсім не їсть? — шепнула мені сусідка Галина, киваючи на порожню миску з-під моїх дріжджових
— Збирай свої манатки і йди звідси, бо я більше не можу на тебе дивитися, — Андрій кинув мої ключі на скляну поверхню столу так, що звук розлетівся
– Ти мені життя псуєш, мамо, невже ти не бачиш? – Артем жбурнув важкий підручник з математики прямо на підлогу. – Я псую? Та я ж для тебе,
— Тату, я купив ту ділянку біля траси, будуватиму там велику станцію техобслуговування з мийкою, — сказав я, викладаючи ключі від новенького позашляховика на стіл, але батько навіть
— Ти дивися, який панич приїхав, невже згадав, де хвіртка відчиняється? — процідила я крізь зуби, коли побачила на порозі Василя з великою валізою та обличчям людини, яка
— Оксано, збирай речі, мені більше нікуди йти! — Галина Петрівна стояла на порозі з розмоклим картонним ящиком, а за її спиною стіною лупив осінній дощ. Я лише
– Я все бачила, Ігоре, можеш не ховати той екран, воно вже нічого не змінить, – мій голос здригнувся, але я вистояла, дивлячись прямо в його збентежені очі.
— Я вже і шпалери кольору топленого молока підібрала, і стелю в залі перетягнула, щоб свіжістю дихало, а ви тепер кажете, що в ту орендовану панельку поїдете? —
— Алло, я вас слухаю, — сказала я, притискаючи слухавку плечем, бо якраз розливала по тарілках гарячий борщ, а молодший, Тьомка, вже крутився під ногами, випрошуючи добавку пампушок.