життєві історії
П’ять років тому ми взяли хлопчика з дитячого будинку. За весь цей час до нас не з’явився жоден родич. Аж тут раптом якась жінка появилась в нашому житті
Про похід до адвоката я й не згадувала, як і про розлучення, про яке Іван мені говорив. До того ж, наближався мій ювілей, і чоловік ще в обід
Сваха ж думала, що я роботи боюсь. Та ні, не боюсь, хоча ніколи в селі й не працювала, бо все життя прожила в місті і як таких родичів
Мало того, що мої батьки тепер не спілкуються, так ще й свекруня втрутилася – тільки ускладнила все. Але куди ж без такої пані! Я зараз як ото між
Вже який день я з дочкою не розмовляю. Ну вчудила так вчудила. Ми ці гроші збирали, щоб влітку поїхати на відпочинок в Карпати. І то ж треба було
Я знайшов гаманець в якому була пристойна сума, ще й в доларах. Признаюся, в мене було велике бажання забрати гроші собі, але я таки одумався і знайшов власника.
Я свого чоловіка вже більше чотирьох років, як бачу лише по відеозв’язку, як і наша донечка, але все це заради квартири, через яку Олег і подався на ті
Бабулі майже сімдесят років і замість того, щоб допомогти нам з житлом, вона купила собі автівку. Мені це в голові не вкладається. Мого чоловіка і його старшого брата
Ну дивно мені зі свахи, бо як ми обговорювали, де житимуть діти до весілля, то дійшли висновку, що скидаємось двома сім’ями і купуємо молодятам свій дах над головою.
Ой, знаєте як то те “чорне” крутить людьми в час посту… Я якось ніколи за таке не думала, лише допоки сама з тим не стикнулася. В мене тут