життєві історії

Я стояла перед дзеркалом у своїй маленькій спальні, тримаючи в руках пару нових туфель – м’яких, елегантних, з тонким каблуком, які купила вчора в магазині просто тому, що

“Мамо, ти егоїстка! Замість того, щоб допомогти з моїм кредитом, ти витрачаєш заощадження на якусь поїздку?!” – вигукнула Соломія по телефону. Дочка ображається на мене, що замість допомоги

Дружина умудриться зіпсувати навіть сирники з домашнього сиру. Я люблю її, але разом з моєю мамою ми маємо маленький секретик, який рятує, а якщо точніше, то рятував, бо

– Доню, від завтра – платно, або шукайте няню, – сказала я Олені в трубку, коли вона знову кликала “підмінити” з хворим Богданом. Я любила їх до нестями

Я довгий час позичала брату гроші, а його дружина їх протринькувала. Коли я нарешті відмовила, Матвій притих і не розмовляв зі мною весь рік. Від самого дитинства Матвій

Донька наближається до 40-ліття, а я досі не маю зятя. Так соромно перед сусідами, тож я вирішила сама підшукати Вірі чоловіка. Я ж не думала, що закінчиться все

“Оресте, ти серйозно? На ювілей – просто картопля? Ніби ми не пара, а двоє втомлених сусідів?” – сказала я, тримаючи виделку над тарілкою. Коли я побачила ту скромну

“Ти серйозно, тату? Ти проганяєш мене на вулицю?” – голос Софії тремтів, ніби листок на вітрі, а очі, завжди такі впевнені, тепер блищали від сліз, які вона намагалася

“Мамо, Олена чекає дитину, – видав Сергій, хапаючи повітря, ніби після бігу марафону. – Я сказав: “Ми впораємося, бо любимо одне одного”, а вона заплакала від щастя”. Мені

“Вероніко, доню, ти ж не хочеш, щоб Павло шукав когось стрункішого після появи на світ дитинки? — сказала Ольга Петрівна, ніби кидаючи камінь у тиху воду нашого обіду.