Головна

життєві історії

Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У нас всі їли і їдять з окремих тарілок, миють посуд всі по черзі. А недавно так тато мамі нарешті посудомийну машину подарував. Але в цій родині геть інші порядки. І що мені робити? Звикати чи втікати у сусіднє село до своїх? Але там ще четверо менших за мене у тата з мамою! А мені ось ось народжувати. Коли я лише прийшла знайомитися з батьками Марка, нам ще тоді моя майбутня свекруха насипала борщ в одну спільну тарілку, а собі з чоловіком – в іншу. Я думала, що коли ми одружимося, ми самі будемо їсти як нам хочеться, з окремого посуду. Але – ні, у них такі правила, економлять воду, електрику – та все. Якщо ж наприклад друга страва – смажена картопля тощо – ми всі їмо прямо з пательні, без тарілок. Чи голубці з одної миски і так далі. А ще я не можу поїсти окремо
життєві історії 0
Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У нас всі їли і їдять з окремих тарілок, миють посуд всі по черзі. А
Коли дочка Злата заявила мені, що хоче жити з татом і його новою дружиною – я дозволила без вагань. Як тоді всі рідні і друзі на мене накинулися! Довго я робила все, щоб пояснити Златі, чому у нас вдома діють певні правила. Я не дозволяла дівчинці пити газировку та їсти чіпси, бо це для неї не корисно. А батько забирав доньку на вихідні і дозволяв їй у цей час буквально все
життєві історії 0
Коли дочка Злата заявила мені, що хоче жити з татом і його новою дружиною – я дозволила без вагань. Як тоді всі рідні і друзі на мене накинулися!
Після маминих повчань і уроків виявилося, що все найкраще – Миколі, поки у нас не з’явилися діти. Найсмачніший шматок торта чи сала, пульт від телевізора, відпочинок. Мовляв, він  заробляє більше грошей, тому ось так. Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома почалося таке життя, що всі тетри і цирки разом відпочивають, чесно вам кажу! Якщо дуже економити, як цього хоче моя свекруха і у всьому собі відмовляти, потрібна для внеску сума набереться у нас на рік раніше, ніж ми будемо жити нормальним спокійним життям. На рік! Навіщо? Це ж не розумно. Але Тамара Іванівна, яка одужала зовсім недавно, саме такої думки. І накручує свого сина. На її думку треба постійно кудись поспішати, поспішати. І тоді, років в 60, відпочивати. Як вона відпочивала в стаціонарі, мабуть. Але чоловік підтримує маму. І я зовсім не погоджуюся з Миколою. А жити коли?
життєві історії 0
Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома почалося таке життя, що всі театри і цирки разом відпочивають, чесно вам кажу! Та
Живу я з мамою у її великому особняку у селі Житомирщині. Мені 41, мамі – 65 років. У мами дійсно величезний будинок, і я мешкаю в ньому з меншою дочкою, яка у нас з Василем спільна. Сам же мій чоловік зі своїм сином від першого шлюбу орендують квартиру в Житомирі за 25 кілометрів від нашого села, бо син там навчається, а у чоловіка робота, адже в селі для нього нормальної роботи немає. Тому власне і я не працюю. Я і токар, і тесляр, і сантехнік і електрик, і штукатур – словом, чоловік в сім’ї. А свій будинок, з садом і городом – це вам не квартира! Влітку повний будинок рідні, бо живемо біля річки, за родичами доглядати, прати, прибирати, готувати потрібно – так у нас розуміється гостинність. Діватись мені нікуди – ну немає варіантів! Ми з мамою вдвох змушені ділити кухню
життєві історії 0
Живу я з мамою у її великому особняку у селі Житомирщині. Мені 41, мамі – 65 років. У мами дійсно величезний будинок, і я мешкаю в ньому з
– Ну де нормально, синок? Де те нормально, бо я його не бачу? Твоя Оля вилежується до десятої години ранку. Вона навіть тебе не поцілує, не побажає гарного дня. Мовчу вже про корисний сніданок, який тобі так потрібен!, – почула я з коридору розмову чоловіка і свекрухи. Ну як так вже його няньчити хочеш, то бери і готуй, але ж ні, вона годинка восьма прокидається і попиваючи свій чай з липи, вдивляється у вікно, переглядаючи, хто якого собаку вигулює і хто такий не чемний, за ним не прибирає
життєві історії 0
– Мам, все нормально! Чого ти лізеш? – Ну де нормально, синок? Де те нормально, бо я його не бачу? Твоя Оля вилежується до десятої години ранку. Вона
– Та якби не моя хата і план, не мали б ви де жити. Ти мені до останнього винна будеш. Ось і прийшов той “останній”, а я досі для неї погана, бо сина її на цьому світі немає, а я ходжу по селу і усміхаюся. Назбирала я лоток яєць, нарвала кріпцю, петрушки, цибулі, навіть чотири огірка найшла, та й поїхала провідати свекруху. Перший день все було ніби й добре. Так, свекруха лежить і ледь говорить, але вже на другий день все змінилося. – Ти приїхала нас з Орисею об’їдати? Всі вже голубці з’їла з котлетами. Ти, Галько, не міняєшся. – Я торби в руки і гайда в село
життєві історії 0
Мені якби син не сказав, що баба, моя свекруха, ось-ось від нас відійде, я б і не знала. Я з нею не спілкуюся, можна сказати все життя. Все
Невістка схопила ту коробку з посудом і кинула його з усієї сили до порогу. Все в дребезґи. Я стояла і дихнути боялася. Річ в тім, що багато років тому, на їх весілля, цю коробку Катя нам подарувала. Я ж все берегла, чекала моменту. Ось він і настав. – Мамо, давайте на Великдень я поставлю на стіл новий посуд. Ну скільки буде в тій коробці пилитися?, – сказала мені Катя. – Ой, ну для чого його виймати, потім назад ставити. Он, є дві тарілочки з лебедями, три з ліліями, які красиві, це ще моєї мами придане мені, а ще пару тарілочок з простим золотим ободком
життєві історії 0
Прочитала тут недавно історію про “подушку”. Як жінка з чоловіком жили і все життя собі все шкодували. Їли зі старих тарілок, спали під старими простинями. В коментарях лилося
Як тільки мої котлети почали шкварчати на пательні, невістка вскочила в штани, погукала сина, взяла велосипед і попрямувала на вулицю. Хоч і слова вона мені не сказала, та я і без них все зрозуміла. Але мені не подобаються ті котлети, що вона в пароварці готує, я хочу тих, що пахнуть дитинством. Ну а плита, то вже вибачайте, мусить бути в жирі, бо для того вона, така дорога, і вмонтована на тій кухні! Тільки мою Наталку не перепреш. Ось і “буря” на рівному місці
життєві історії 0
Ось і “буря” на рівному місці Як тільки мої котлети почали шкварчати на пательні, невістка вскочила в штани, погукала сина, взяла велосипед і попрямувала на вулицю. Хоч і
– Сину, ну яка Канада? Та тобі сім’ю потрібно створювати. Роботу гарну ти і в Україні маєш – машиніст потяга. Жити є де, хата ось яка велика. – Не послухав, бізнес його в тій Канаді манив. На даний час він одружився, на нашій, українці, з Франківська дівчині. Мила, добра моя невістка, онучку мені подарувала, але що з того, як бачила я її з дідом всього три рази. Не хочуть вони до нас їхати. Ось і залишилася біля мене лише Оленка, і то не на довго. Тепер ходжу по тих хоромах, що з чоловіком будували, і сльози ллю
життєві історії 0
– Як їхати? Куди? Ти ж знаєш, доню, ви все моє життя, єдина радість, – не послухали, вже два місяці Німеччину підкорюють. А я собі тому великому домі
Я вже давно не працюю в Італії, а живу в своє задоволення з чоловіком на двадцять п’ять років старшим за мене. Так, Федеріко на вигляд дідусь, але таких дідусів в Україні з ліхтариком не знайдеш. В свої роки мій Федеріко займається спортом, веде бізнес і робить мене щасливою. Ось так я через Польщу, знайшла своє кохання в Італії. Діти за мене раді, не раз до нас з Федеріко навідуються. А що мені ще треба? Як згадаю своє життя з Іваном, аж зле стає. Бо далеко українському Івану до італійця Федеріко. Ох і далеко
життєві історії 0
Та я би тепер сотому сказала: дівчатка, не сидіть в тій Польщі, за тих пару злотих, не їжте тої хімії у вигляді “мівіни”, а як хочете нормально заробити,

You cannot copy content of this page