Головна

життєві історії

Я вже давно не працюю в Італії, а живу в своє задоволення з чоловіком на двадцять п’ять років старшим за мене. Так, Федеріко на вигляд дідусь, але таких дідусів в Україні з ліхтариком не знайдеш. В свої роки мій Федеріко займається спортом, веде бізнес і робить мене щасливою. Ось так я через Польщу, знайшла своє кохання в Італії. Діти за мене раді, не раз до нас з Федеріко навідуються. А що мені ще треба? Як згадаю своє життя з Іваном, аж зле стає. Бо далеко українському Івану до італійця Федеріко. Ох і далеко
життєві історії 0
Та я би тепер сотому сказала: дівчатка, не сидіть в тій Польщі, за тих пару злотих, не їжте тої хімії у вигляді “мівіни”, а як хочете нормально заробити,
– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь. Ось і будь Іване добрий. Та я як краще хотіла, вишні, як мед солодкі. Але чому сваха не відразу їх мені повернула, а аж за три дні, коли вони вже й сік пустили. І додам, що одне відро було надібране. Певне таки і наїлися досхочу і вареників наробили. Ну а біля банок-склянок і гарячої плити вона стояти не збиралася. Я не витримала і сваху таки набрала
життєві історії 0
– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь. Ось і будь Іване добрий…
Десь за годинку пролунав дзвінок від Лілі. Я ж думала, буде обурюватися, чому я її не дочекалася, щоб всім разом посидіти за столом. Але ні. – Ти спеціально, Любко, це зробила? – Що зробила? – В голові крутилося різне. Може щось не те подарувала, чи сказала Мирону. – Ти ж знаєш, що вітати людину з сорокаріччям це погана прикмета. І до чого нам тепер готуватися з Мироном, не підкажеш? – Я взялась за голову. Вже чотири дні брат з Лілею мене ігнорують
життєві історії 0
– Та як тобі тільки в голову могло таке прийти? Я ж рідна сестра! Для тебе, Мироне, я лише добра бажала і бажаю. А те, що ви собі
Під час свого згасання Сашко попросив маму зробити на мене дарчу на цю квартиру, щоб я діти були забезпечені стабільно хоча би житлом. Адже я з інтернату і свого взагалі нічого не маю. І Марія Петрівна пообіцяла сину виконати обіцянку, яку дала сину. Але майже три роки у неї не доходили руки до цієї справи, а тепер вона виставила мені умову. І якщо я не виконаю – то вона не зробить того, що пообіцяла Сашку і ми з дітьми залишимося на вулиці
життєві історії 0
Побралися ми з Сашком юними і з великого світлого кохання. Поселилися ми в квартирі мами чоловіка, бо він у неї один син і вона сама нам запропонувала такий
Своїй онучці на восьмий день народження я не мала змоги подарувати “конверт з грошима”, який вона замовила. Але з пустими руками я не прийшла. В своєї сусідки кондитерки я замовила торт у вигляді волейбольного м’яча. Саме таким видом спорту й займається Златка. Самі розумієте, солодкий витвір мистецтва не коштує двісті, чи навіть п’ятсот гривень. Але це не бентежило мою онучку, бо на свято я від неї такого наслухалася, що голова йде обертом. Дочка за Златку вибачилася, але сама онучка ні. Вона ображена, бачте!
життєві історії 0
Моя донька Марія, якій у лютому виповнилося сорок п’ять років і її чоловік багато років намагалися стати батьками. Коли їм це нарешті вдалося, маленька донечка стала для них
Я так втомилася від усього. Але нікуди не переїдеш, бо зарплата на моїй роботі в нашому райцентрі – копійки. вдома постійно не прибрано, ремонту років 25 не було. Та розповім трохи детальніше свою історію, можливо, почую від вас якісь дієві поради і думки. Я, мій чоловік і дочка, а також мій молодший неодружений брат живемо з моїми батьками, їм вже під 80 років. І всі ми живемо на 50 квадратних метрах. Уявляєте? Якось так сталося, що все на мені. Якщо я не приберу і не помию, то ніхто нічого не робить. А мені стає вже все одно, забруднився одяг – купила новий, старий кинула в купу – у мене кімната завалена такими речами, до яких мені діла немає
життєві історії 0
Я так втомилася від усього. Але нікуди не переїдеш, бо зарплата на моїй роботі в нашому райцентрі – копійки. вдома постійно не прибрано, ремонту років 25 не було.
Живу в селі на Полтавщині з мамою, їй 67 років, а мені – 35. Вже 11 років живу мрією про те, як я могла б жити, якби мешкала окремо від мами. Але вона зробила на мене дарчу і тим привязала до себе, хати, до села. Життя моє ось таке: так не сиди, тут не клади, цього не роби. А роби лиш так, як скаже мама. Мати дуже не проста людина, з нас трьох, її дітей, з мамою спілкуюся лиш я
життєві історії 0
Живу в селі на Полтавщині з мамою, їй 67 років, а мені – 35. Вже 11 років живу мрією про те, як я могла б жити, якби мешкала
Я забрала Івана з сім’ї, бо котилися вони з дружиною на самісіньке дно. З села він переїхав в мою квартиру. В нас народилась донечка, а сам Іван став власником СТО і їздить на крутій іномарці. І ось через стільки років мені прилітає поза очі, що я розлучниця. Що так по-багатому могла б і Ірина біля Івана жити, що я її місце зайняла. Але перепрошую, не знати ким би став, і де б був Іван, якби я його не “приютила”
життєві історії 0
На початку наших відносин з Іваном про нас і словом ніхто не обмовився, а як минуло п’ятнадцять років, то мене розлучницею називати почали. Та невідомо ким би був,
Ми перші з автівки вийшли. Несли окрім подарунків і торби з овочами, м’ясом та фруктами. В той час онучки вилетіли з будинку, нібито, як нам на зустріч, та нас оминули і побігли обіймати міських діда з бабою, які несли три кульки гелеві і якусь невеличку коробку, гарно запаковану. Мені хотілося плакати, але я стрималася, щоб не псувати дитині свято. Мені здається, всьому виною невістка. Вона налаштовує дівчаток проти нас, бо це її батьки
життєві історії 0
Ми зі сватами разом до дітей на дачу приїхали. Так вийшло випадково. Мій Сергій паркувався, в нас хоча і старенька Волга, але ще на ходу, як поруч біля
Як тільки приїжджала в село до бабусі з дідусем, чула за спиною, коли везла поперед себе коляску: “То та Катька, що завилася! Знаєш? Рузі і Степана онучка. Ох і виховали! Який сором! Одна, без чоловіка з дитям по вулиці гуляє. Тьху-ти!”. Та з того часу спливло багато води. Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою ситуацію, ось так вільно пишуть в коментарях “чорноту” яку прикривають милими привітаннями і побажаннями для іменинника
життєві історії 0
Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою

You cannot copy content of this page