Як тільки приїжджала в село до бабусі з дідусем, чула за спиною, коли везла поперед себе коляску: “То та Катька, що завилася! Знаєш? Рузі і Степана онучка. Ох і виховали! Який сором! Одна, без чоловіка з дитям по вулиці гуляє. Тьху-ти!”. Та з того часу спливло багато води. Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою ситуацію, ось так вільно пишуть в коментарях “чорноту” яку прикривають милими привітаннями і побажаннями для іменинника
Вчора у фейсбуці привітала свого улюбленого і старшого онука з шістнадцятиріччям, а сьогодні зайшла на сторінку і отетеріла. Люди, яких я знаю все життя і які знають мою
Максим був щедрий, розумний, привабливий і неймовірно заможний. Я не знала відмови у жодній забаганці, облітала з ним, сама чи з синочком пів світу, на яких лише курортах не була. З Максимом ми зараз розлучені. Але я не тримаю на нього образи. Він подарував мені найкращого синочка у світі. Залишив нам квартиру, автомобіль, аліменти і обіцянку завжди допомагати. Крім того, він кожні 2 тижні скидає приємну суму мені на картку, просто так. Після суду він так мені і сказав, що чудово розуміє, що зобов’язаний допомагати не тільки дитині, а і її матері, тобто мені. Я не стала, як радила мені мама, вимагати на суді, щоб нам з дитиною віддали половину майна чоловіка. Це просто нечесно. Я дозволяю Максиму брати малого до себе чи приходити до нас і проводити з ним час у мене вдома. Однак знову – мама! Через кілька днів, коли Максим прийшов погратися з Богданчиком, я дізналася, що моя мама йому дзвонила і просила про зустріч. І він дав мамі 30 тисяч гривень, сказав, що повертати не треба
Мій колишній чоловік Максим був щедрий, розумний, привабливий і неймовірно заможний. Я не знала відмови у жодній забаганці, облітала з ним, сама чи з синочком пів світу, на
Коли старша дочка сестри, моя племінниця, заміж виходила, то приїхала Ольга з тої Італії і не сама, а зі своїм Альберто. Все село нас довго обговорювало. З чоловіком вони розлучені не були, а таку публику вона влаштувала, на сміх і очі людські. Ледь ми цей сором в селі пережили. Ось я й хвилююсь за дочку, бо хочу для неї гарного життя. Але та вперлася, поїде вона на ті заробітки. – Кума там два роки, і нічого, гроші висилає, розлучатися не збирається! – Та хіба ж це гарний приклад?
– Кума там два роки, і нічого, гроші висилає, розлучатися не збирається! – Та хіба ж це гарний приклад? Вперлася моя дочка, що хоче їхати на заробітки в
– Ой, мамо, ну знайшла за що ображатися! Дитину без тебе похрестили. Я надіюся, що це не останній твій онук, ще побуваєш ти на такому святі!, – сказала мені дочка, коли я повернулася з моря зі старшою дочкою і її двома дітьми. Але добре, я була в Болгарії, але ж мій чоловік, тато Каті, був тут, в Тернополі, але йому дочка і знати не дала про святкування. Я ж як думала, сестри нарешті покумляться. Але ні, Катя наша зробила як хотіла. – На другу суботу ресторан був зайнятий. – Ну не аргумент, а казна що
– Ой, мамо, ну знайшла за що ображатися! Дитину без тебе похрестили. Я надіюся, що це не останній твій онук, ще побуваєш ти на такому святі!, – сказала
В якості допомоги нам з чоловіком дали велику торбу продуктів і дві, новенькі, ще запаковані подушки. Ми так мріяли на них поспати, але ж шкода, вони ж такі гарні, нехай лежать. На жаль, чоловік свою мрію не здійснив, бо пів року тому його не стало. Мене ж до себе забрав син з невісткою. Марічка підготувала мені кімнату, застелила ліжко. Але першу ніч я не зімкнула очей. Сльози текли рікою. Тепер я не жалію собі нічого: їм з гарної посуди, користуюсь новими приборами і найголовніше – сплю на зручній подушці!
Все життя ми собі з чоловіком все шкодували. Я думаю, ми не одні такі, бо якось так було заведено. В серванті було повискладувано тих сервізів, певне з п’ять,
Я оце все собі в блокноті по пунктам записала – про що буду говорити зі свахою по телефону. Що це вони за дівчину таку виховали??? Прибирає син. У тому, що і супом не назвеш, я волосину знайшла! Праску в руки не бере взагалі ніколи. Зате вона вірші пише і збірку до видання готує! І кому вони, ті віршики її??? Заміж вийшла – господинею треба бути, а не поетесою! Я на заробітках в Італії вже 15 років, сину цю квартиру в столиці купила, і маю повне право бажати щоб з ним така жінка була, яка йому і за дружину, і за друга, і навіть за матір
Я оце все собі в блокноті по пунктам записала – про що буду говорити зі свахою по телефону. Що це вони за дівчину таку виховали??? Прибирає син. У
Мама каже забирати сина, повертатися до неї і подавати на розлучення. А я не знаю, як бути! Просто Вадим така людина, та він любить нашого синочка дуже. От тільки на жаль, не мене. Ще на тижні мені було не дуже добре на роботі, а на вихідних мене вклала в ліжко висока температура. В неділю Вадим прийшов з чергування і сказав, що я маю йому приготувати і подати свіжий обід, а не те, що стоїть в холодильнику
Мама каже забирати сина, повертатися до неї і подавати на розлучення. А я не знаю, як бути! Просто Вадим така людина, та він любить нашого синочка дуже. От
Зі мною не хоче спілкуватися ні чоловік, ні дочка, ні навіть зять, якому я геть чужа людина. А вся причина в тому, що я не хочу йти на свій заслужений відпочинок і продовжую працювати. – Ти про нас взагалі не думаєш? Я вже замучився доглядати за домом і готувати їжу. Врешті-решт я не почуваюся чоловіком, а якою прислугою. – Після Дмитра втрутилася і дочка. Але якщо чоловіка я ще розумію, то від Анни я такого не очікувала
Мій чоловік і донька засмучені, що я не хочу на пенсію. Вони очікували, що я буду їхньою прибиральницею і куховаркою на повний робочий день Історія почалася минулого року.
Я такої дитини ще не бачила. І бабусі з однієї і іншої сторони кажуть, що в їх роду таких ніколи не було. Я думала, ну шість років, племінниця скоро в школу, і має щось змінитися. Та де там. Я ніколи не забуду випадок, коли взяла її за руку і пішла в кондитерську. Я такого сорому давно не отримувала. Тоді я вперше до неї сказала фразочку, яку мені і сестрі інколи говорила мама. Знаю, що Оксані це не сподобається, але я була вимушена
Я такої дитини ще не бачила. І бабусі з однієї і іншої сторони кажуть, що в їх роду таких ніколи не було. Я думала, ну шість років, племінниця
Я багато років не казала рідним, але зараз думаю це зробити. Мені 68, я хочу розлучитися з чоловіком, щоб одноосібно успадкувати від своїх 100-річних підопічних житло – двоповерхову віллу. Якраз через два тижні їду з Італії додому в Дрогобич на місяць, в моєї рідної сестри ювілей, 60 років. Я хочу подарувати Любі 5 тисяч євро, адже це вона мені найбільше допомогла свого часу з дітьми, а своїх їй Бог так і не дав. А своїм двом дітям і чоловіку я теж маю що сказати
Розповім вам свою долю української заробітчанки. Багато в чому вона така сама як у тисяч наших жінок, які їдуть на чужину, аби важко працювати і забезпечувати свої родини

You cannot copy content of this page