— Черевики можна купити пізніше, — ось його відповідь, коли я сказала, що нашій доньці нічого взути взимку, бо кошти пішли на підтримку друга. Його уявлення про справжню дружбу руйнувало моє уявлення про сім’ю.

Мене звати Юля. У моїй пам’яті досі яскраво закарбовані перші роки нашого з Миколою спільного життя. Тоді все здавалося простим і наповненим надією. Ми одружилися, коли були ще студентами, жили скромно, але були щасливі.

Микола був людиною компанійською, дуже любив своїх друзів. Його щирість і відкритість приваблювали. Він міг годинами говорити про свої ідеї, про майбутнє, про те, як ми досягнемо успіху. Вже тоді я помічала, що він легко витрачає гроші, коли з ними. Але це було не так критично, оскільки наші витрати були мінімальні.

Усе змінилося, коли в нас народилася наша перша донечка, маленька Софійка. Раптом з’явилася величезна відповідальність. Наші студентські підробітки вже не покривали всіх потреб. Довелося затягнути паски. Я сиділа вдома з дитиною, і єдиним годувальником став Микола.

Він знайшов роботу в невеликій будівельній фірмі. Робота була фізично важкою, але добре оплачуваною. Я дуже пишалася ним, його прагненням забезпечити сім’ю. Проте старі звички Миколи швидко дали про себе знати.

Якось я помітила, що грошей на картці залишається значно менше, ніж мало б бути. Спершу я думала, що помилилася у розрахунках. Потім почала вести суворий домашній облік. Те, що я виявила, мене сильно засмутило.

— Миколо, я хотіла поговорити про наші фінанси.

— А що таке, Юлю. Щось не так.

— Ти знову давав гроші в борг Петру. І знову купував вечерю на всіх у кафе.

Він відвів погляд.

— Ну, Петру зараз справді важко. Його жінка захворіла. А хлопці втомилися після роботи, я просто хотів їх пригостити. Це ж мої друзі.

— Миколо, але ти пригощаєш їх майже щодня. А в нас закінчується дитяче харчування. І пам’ятаєш, нам треба купити Софійці нове ліжечко. Це ж важливо.

— Я все розумію. Але це не такі вже й великі суми. Я віддам. Ми якось викрутимося. Завтра я попрошу підвищення.

Його обіцянки часто залишалися лише обіцянками. Для нього було неможливо відмовити другу. Неважливо, чи це позика, яку ніколи не повернуть, чи частування на цілу компанію. Його бажання бути «своїм» хлопцем, щедрим і надійним товаришем, завжди переважало над потребами його власної сім’ї.

Коли Софійці виповнилося два роки, в нас народилася друга дитина — хлопчик Назар. З появою Назара наші фінансові потреби зросли вдвічі. Тепер Микола мав забезпечувати чотири особи. Я б із радістю вийшла на роботу, але з двома малюками це було нереально.

Ситуація стала нестерпною. Я часто залишалася вдома з порожнім холодильником. Мені доводилося позичати гроші у моєї мами, а це було для мене неймовірно складно.

Одного разу Микола прийшов додому пізно. Він був радісний.

— Юлю, в мене чудова новина. Я сьогодні врятував нашого Сергія.

— Що трапилося.

— Його попросили з роботи. Він був засмучений. Я запросив усю нашу компанію, ми добре посиділи, підтримали його. Я дав йому частину нашої зарплати, щоб він міг протриматися, поки не знайде нову роботу.

Я відчула, як у мене опускаються руки.

— Ти дав йому скільки.

— Ну, тисяч п’ять. Ти ж знаєш, він надійний хлопець. Поверне.

— Миколо, у нас на ці гроші мали бути куплені зимові черевики для Софійки. І пам’ятаєш, що нам треба заплатити за квартиру. Ти про це думав.

— Черевики можна купити пізніше. А з квартирою якось розберемося. Ну, не сварися. Це ж товариш.

— Це не товариш, якщо ти заради нього готовий залишити своїх дітей без тепла і без даху над головою. А він за стільки років хоч раз тобі допоміг, коли було скрутно.

Він замовк, його обличчя стало похмурим.

— Ти не розумієш чоловічої дружби. Ти завжди думаєш тільки про гроші.

— Я думаю про те, як нам жити, Миколо.

Наші суперечки ставали все частішими й гучнішими. Я відчувала себе в пастці. Я любила його, але не могла прийняти його безвідповідальність.

З часом моє терпіння вичерпалося. Я зрозуміла, що Микола не зміниться. Його друзі завжди будуть для нього пріоритетом. Його бажання справити враження на оточення було сильніше за його батьківський обов’язок.

Моя мама, бачачи мої страждання, запропонувала мені переїхати до неї з дітьми. Це рішення далося мені дуже важко, але я розуміла, що це єдиний вихід. Я не могла дозволити, щоб мої діти страждали через його нерозважливість.

Одного вечора, коли діти вже спали, я сказала Миколі:

— Миколо, я йду від тебе.

Він спочатку не повірив.

— Що ти говориш, Юлю. Це через ті гроші. Я ж тобі обіцяв, що повернуть.

— Справа не тільки в грошах. Справа в тому, що ти не бачиш різниці між друзями і сім’єю. Для тебе твої друзі завжди на першому місці. Я більше не можу цього терпіти. Я не хочу, щоб мої діти росли в постійній нужді.

— Але ж ми одне ціле. Я ж кохаю тебе. Я все виправлю.

— Ти мав багато часу на виправлення. І завжди обирав той самий шлях.

Я зібрала речі, взяла дітей і поїхала до мами. Це був один із найважчих моментів у моєму житті.

Микола кілька разів намагався повернути мене. Він приносив подарунки дітям, обіцяв, що перестане спілкуватися з тими друзями, що змінить своє ставлення до грошей. Але я була вже спустошена. Я знала, що він щирий у своїх почуттях, але його вчинки говорили голосніше за слова.

Через деякий час ми оформили розлучення. Я повернулася на роботу, діти пішли в садочок. Життя було складним, але спокійним. Микола регулярно бачиться з дітьми і намагається допомагати, хоча його допомога завжди нестабільна, як і його фінансова дисципліна.

Нещодавно я зустріла його друга, Петра. Він розповів, що Микола досі допомагає їм, хоча й сам ледве зводить кінці з кінцями. Петро навіть не знав, що ми розлучилися.

— Він такий добрий хлопець, ваш Микола. Завжди підтримає. Не знаю, що б ми без нього робили.

Я усміхнулася, але в душі відчула сум. Микола був справді добрим, але його доброта була спрямована не туди. Він був готовий віддати останнє чужим людям, забуваючи про тих, кого мав захищати.

Чи мала я право так кардинально змінити своє життя і життя своїх дітей. Чи можна було знайти компроміс. Чи може людина, яка так цінує дружбу, коли-небудь поставити сім’ю на перше місце. Чи є надія, що Микола ще зміниться.

Поділіться своєю думкою, це дуже важливо для мене. Натисніть сердечко і напишіть у коментарях, що б ви зробили на моєму місці. Ваші поради можуть допомогти мені знайти відповіді на ці складні питання.