Івану було біля сорока літ. З дружиною вони були однолітками. Сім’я їх дуже побожна, роботяща. Іван на той час працював головою сільради, а дружина Марійка, в сільській школі кухаркою. Все було б чудово, та вже стільки років Господь не посилав їм дитинку.
Сама Марійка вже й ніби змирилася зі своєю долею. Свою любов вона дарувала дітям в школі.
Та одного дня Марійка відчула, що щось в її організмі відбувається не те. Після візиту лікаря, вона ощасливила свого Івана звісткою про такий бажаний цікавий стан. Іван міцно обняв, вже й не таку молоду свою Марічку, і сказав: “Раз Господь дав нам цю дитинку зараз, значить така його воля – виховаємо”.
Марійка працювала до останнього, почувалась вона добре, незважаючи на чутки, які ширилися селом з блискавичною швидкістю. Буцімто, непотрібно вже їм в такому віці немовля, що вони з ним робитимуть…
В термін Марійка привела на світ здорову та красиву дівчинку, яку вони з чоловіком назвали Богданкою – Богом даною їм з небес.
Богданка росла не по роках розумною. Батьки вкладали в неї всю свою любов та ласку. Пишалися своєю красунею, а сусіди тихенько заздрили їхньому щастю.
Сільську школу Богданка закінчила з відзнакою, як найкраща учениця. Вона була сильна у іноземних мовах. Тому й вступила у омріяний вуз. Вже на 3-му курсі нею зацікавилися науковці зі США, та дочекавшись закінчення, одразу ж дали запрошення переїхати до них, запропонувавши хорошу роботу.
Важко було Богданці залишати своїх, вже не молодих батьків, а ще важче було й самим батькам, та розуміючи, що такий шанс дається не кожному, відпустили доньку, благословивши на добру дорогу.
Через два роки Богданка приїхала в таке рідне село, та не сама. Разом з нею був високий, симпатичний хлопчина, який весь час щось бурмотів до Богданки, на такій геть не зрозумілій для батьків мові. Та материнське серце з порога зрозуміло: це донька привезла знайомити з батьками майбутнього чоловіка та отримати, таке важливе для неї благословіння на щасливу долю.
Батьки, звичайно ж, були неймовірно щасливі за доньку.
Весілля зіграли, як в рідному селі Богданки, так і на батьківщині нареченого. Все село шепотілося, як же пощастило Богданці, такого нареченого заможного відхватити.
А я скажу більше: через деякий час Богданка забрала своїх батьків жити до себе, де вони й до сьогоднішнього дня щасливо живуть всі разом. Іван з Марійкою дочекалися онуків і їхньому щастю немає меж.
Ось така історія. Богданка й справді для батьків є подарунком з небес, на який вони, як ніхто, заслужили!
Дай Бог усім їм здоров’я!
Автор – Наталя У
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – 100metrivka.if
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
