Півтора роки тому я познайомилася з чоловіком на 6 років старшим за мене, який мені дуже сподобався. Руслан виявив до мене інтерес, почали спілкуватися, потім він запропонував мені стати його дівчиною. Я була щаслива, все йшло чудово, через півроку він зробив мені пропозицію у мій День народження і подарував обручку.

Я була здивована, промайнула думка, що якось швидко все, але на радості я погодилася. А скоро після цього я несподівано потрапила надовго у стаціонар, а грошей не вистачало, бо я нещодавно купила квартиру, він сам дав мені 50 тисяч гривень, яких не вистачало, як допомогу. Я зніяковіла, хотіла взяти у батьків, але Руслан сказав, що для майбутньої дружини нічого не шкода.

Після виписки він переїхав до мене, доглядав. Я відновилася, вийшла на роботу, але з приводу весілля я запропонувала почекати хоч півроку і спробувати просто пожити разом.

Через 3 місяці я просто завила. Він втратив роботу, я не засуджувала його, навпаки, намагалася підбадьорити, але шукати нову він не став, влаштувався кур’єром у знайомого за 8 тисяч гривень, сказав йому більше не треба.

По суті, я годувала себе та його весь цей час, він приносив гроші мінімально. Вдома допомоги жодної, Руслан навіть не хотів мити за собою тарілку, не чоловіча справу. Вечорами – походи в гараж із друзями, потім всю ніч хропіння, повертався за північ і будив мене, невдоволений, що сплю, але я встаю на роботу о 6-й ранку! У магазин їздила сама, бо з ним неможливо, він купував усе лише за акцією і якнайменше.

Ось така скупість з його боку почала турбувати мене більше й більше. Весілля не буде, сказав він, відзначати надто накладно. Я сама не любителька пишних урочистостей, але зовсім не відзначати теж якось дико, адже є батьки і близькі друзі, це неповага до них, адже можна скромно посидіти у вузькому колі.

Митися та переодягатися Руслан їздив до себе додому, до батьків, щоб не витрачати у мене воду і не давати грошей на квартплату. Ці дивацтва мене насторожили. Руслан наполягав на розписі та народженні дитини, хоча я сказала, що ні про яких дітей не може йтися поки що, тому що це велика відповідальність, потрібно бути готовими повністю, і йому мати зарплату не 8 тисяч, а як мінімум у 3 рази більше. Щоденні суперечки втомили мене, я запропонувала пожити окремо, відпочити один від одного і розібратися у почуттях. Він з небажанням з’їхав до батьків.

Лишившись на самоті і проаналізувавши ситуацію, я зрозуміла, що моя закоханість у Руслана спала як завіса з очей, вийти заміж за нього я все ж таки не готова. Внутрішній голос сказав «ні». І тут мені надіслали цікаве свіже листування його з іншою дівчиною, де він писав, що вільний і пропонував їй зустріч, зізнавався у симпатії! Скинула мені повідомлення та сама дівчина, яка підіграла йому, знаючи через знайомих, що він має наречену. Оля вирішила провчити його.

Я показала йому переписку, Руслан засмикався, але зізнався, обґрунтувавши це тим, що я його образила, попросивши жити окремо. Зваживши все, я запропонувала йому розставання. Руслан був проти, казав, що я нікого більше не знайду, адже мені вде 27 років. Мене це навпаки переконало у протилежному.

Літо ми не спілкувалися практично, жодного разу не бачилися. Він мені писав кілька раз, але я ігнорувала. І тут уже восени він зателефонував. Згадав про 50 тисяч, які давав мені і сказав, що я мусила б їх повернути. Я відповіла, що він мені дав їх сам, якби я позичала, повернула б давно. А якщо порахувати, скільки він у мене жив, їв і пив, то сам мені повинен буде. Він засмутився, і став просити мене продати обручку, яку дарував, щоб повернути йому гроші за неї. Я сказала, що обручку поверну, а там нехай що хоче з нею робить.

Він пропав на два тижні, за кільцем не прийшов – і ось знову прийшов забирати його. Я поїхала у відрядження, тому попросила свою маму передати йому це кільце, благо воно лежало у квартирі батьків. Він прийшов і з усмішкою забрав його. Я б провалилася, чесне слово, прийти до його матері і забрати свої подарунки, адже я теж дарувала йому гарні речі.

Як я могла бути настільки наївною і мало не одружилася з такою людиною? Я ж любила його і думала, він любить мене. Але навіть при розлуці Руслана хвилювали лише витрачені гроші, мабуть, і те, що зручний варіант у вигляді мене сплив.

Я рада, що пішла від нього і більше не сумніваюся. Але мене вражає власна наївність та людська дріб’язковість. Не знаю, як тепер довіряти чоловікам взагалі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.