fbpx

«Через сорок хвилин прибуваємо!» – почувся заспаний голос провідниці. – О! А Ви і не спали, чи що? Все чаюете? Ну і народ! Аби язиком почухати … – незадоволена жінка заглянула в прочинене купе. Настрій у Ліди пропав. Якось дуже швидко пройшла ця незвичайна ніч. Жінці не хотілося ось так просто розлучатися зі своїм попутником

Слухати стукіт коліс нічного поїзда можна вічно. Під ці звуки згадуються найпрекрасніші моменти життя, приємно мріяти або просто спати … За матеріалами

Ліда пила чай і дивилася у вікно. На вулиці вже стемніло і лише проїжджаючи маленькі станції можна було розгледіти світло в одиночних вікнах. Жінка поверталася зі столиці, куди їздила за сукнею для дочки.

Єва займалася бальними танцями. Через два дні у дівчинки буде перший виступ. На жаль, в їх маленькому селищі не продавали відповідних нарядів, тому, довелося їхати до столиці за серйозними покупками.

Несподівано двері купе відчинилися і на порозі показався молодий чоловік.

– Доброї ночі! Не заважатиму? – посміхнувся попутник.

– Купе не викуплено! Проходьте, якщо квиток є, – невдоволено скривилася Ліда і відвернулася назад до вікна. Найменше їй хотілося перебувати в одному купе з якимось сумнівним типом.

– Є звичайно! Ось восьме місце, верхня полиця, – чоловік поклав свій квиток на столик.

– Мені ваш квиток ні до чого. Це обов’язки провідника – перевіряти проїзні документи у пасажирів.

– Ви чай п’єте? У мене як раз цукерки є смачні! Любите – поцікавився хлопець.

– Хто ж їх не любить? – посміхнулася нарешті Ліда. Жінці сподобалась простота і добродушність молодої людини.

– Я Олександр, а Вас як звуть?

– Ліда.

– Дуже приємно! Зараз замовлю і собі чаю, складу Вам компанію! – вимовив Саша і вийшов з купе.

Через півгодини молоді люди розмовляли як старі добрі друзі. Олександр повідав, що кілька років працював на півночі. Додому приїхав півроку тому.

– Ліда, Ви коли-небудь бачили полярне сяйво? – запитав Сашко. Очі його миттєво заблищали як у дитини, який згадав про улюблену іграшку.

– Звичайно бачила! По телевізору і на картинках …

– Це зовсім не те! Дуже раджу, видовище неймовірно! На все життя запам’ятайте. Я б назвав його восьмим чудом світу!

– Дякуємо! Вважаю коли-небудь побачу це прекрасне диво! А ви в гості їдете?

– Ні, у справах.

Подорожні базікали всю ніч. За цей час було випито кілька склянок чаю і з’їдені всі цукерки.

Ліда з задоволенням слухала розповіді чоловіка про його життя. Олександр хоч і був молодий, але встиг побувати в різних країнах і багато чого побачив.

– Лідочка! Що ми все про мене? Розкажіть про себе. Ви в Київ в гості їздили?

Читайте також:КАТІ СТАЛО ЦІКАВО, З ЯКИМИ Ж ДРУЗЯМИ БУВ ЇЇ ЧОЛОВІК. ВОНА ВЗЯЛА ЙОГО ТЕЛЕФОН І ПОДИВИЛАСЯ ІСТОРІЮ ДЗВІНКІВ. ТУТ ВCЕ Й ПРOЯСНИЛОСЬ…

– Ні. Сукню дочці купувала. Вона у мене танцями займається, скоро перший виступ, – Ліда дістала з пакета атласну, рожеву сукню.

– Яка краса! Упевнений, вона буде справжньою принцесою на танцях!

– Скажите теж! – розсміялася жінка.

– Ну, а чим Ви займаєтеся?

– У нашому містечку з роботою туго. Я швачка, беру замовлення на дім. Ще кімнату здаю. У нас півроку тому єдиний готель закрився. З постояльцями негусто, але все одно, невеликий прибуток є. Будинок у мене просторий, на п’ять кімнат. Нам-то з дочкою багато місця не потрібно.

«Через сорок хвилин прибуваємо!» – почувся заспаний голос провідниці.

– О! А Ви і не спали, чи що? Все чаюете? Ну і народ! Аби язиком почухати … – незадоволена жінка заглянула в прочинене купе.

– Адже ми люди молоді. На пенсії будемо відсипатися! – пожартував Саша, підморгнувши Ліді.

– Бiлuзну здаємо! – пробурчала провідниця.

Настрій у Ліди пропав. Якось дуже швидко пройшла ця незвичайна ніч. Жінці не хотілося ось так просто розлучатися зі своїм попутником.

«Такий приємний, симпатичний чоловік! Хоч би номер телефону попросив »- подумала Ліда.

Саша пильно дивився на неї і не міг зрозуміти, що в ній було таке привабливе, чого він ніколи не помічав у інших жінок.

«Мила шатенка з доброю посмішкою і втомленим поглядом. Що мене так зачепило в цій жінці?

В її погляді є щось рідне, загадкове. Може взяти номер телефону у неї? Хоча, у Ліди є дочка, а це значить, що жінка заміжня »- важко зітхнув Сашко.

– Всього доброго, Олександр. Дуже приємно було познайомитися! – промовила Ліда.

– Взаємно, Лідочка! – посміхнувся чоловік.

Ліда взяла легку сумку і випурхнула з купе як метелик. Саша залишився один. Чоловік зрозумів, що більше ніколи не побачить цю милу жінку. «Я повинен наздогнати її! А там, будь що буде … ».

Саша взяв речі і кинувся до виходу.

У тамбурі організувалася невелика пробка. Якась бабуся вивантажувала з вагона великі баули закривши весь прохід. Олександр озирнувся по сторонах. Ліди вже не було в вагоні.

– Дозвольте пройти. Будь ласка! Мені дуже терміново! – благав чоловік.

– Стривай милок! Всім терміново потрібно! Або ти зібрався по моїх речах йти? – невдоволено сказала бабуся.

Хвилин через п’ять прохід звільнився. Саша вибіг на перон, але було вже пізно. Лідія пішла …

Жінка розпакувала сумки з покупками і гостинцями. Її очі були на мокрому місці. «Навіщо він зайшов саме до мене? Адже в вагоні було повно вільних місць. Як тепер забути його? І що я в ньому знайшла? Незрозуміло … »- думала Ліда.

– Мама! Мамочка! Подивися як красиво! Сукня відмінно сидить, як ніби на мене зшито, – захоплювалася шестирічна Єва.

– Доню! Ти справжня принцеса! Будеш найкрасивішою дівчинкою на концерті, – жінка підійшла до дочки і міцно обняла її.

– Мамуля, чому ти сумуєш? Втомилася з дороги?

– Так, люба моя. Втомилася. Зараз пообідаємо і відпочину трохи.

Несподівано пролунав телефонний дзвінок.

– Слухаю! – промовила жінка.

– Лідія Костянтинівна? Хочемо до вас двох постояльців відправити. Місця є?

– Так. Зараз всі три кімнати вільні. Нехай приходять, – відповіла Ліда.

– Доню, витреш пил в кімнатах які здаємо? Сьогодні мешканці прийдуть.

– Я вже все прибрала з ранку! І не тільки там, а й в усьому домі. Ти хіба не помітила? – засмутилася дівчинка.

– Розумниця моя! Помітила, звичайно! – посміхнулася Ліда.

Пізно ввечері пролунав дзвінок. Жінка зрозуміла, що це нові мешканці. Відкривши двері, Ліда здригнулася від несподіванки.

– Саша? Як ти мене знайшов? – запитала ошелешена жінка.

– Лідочка ?! – здивувався чоловік. – Це вулиця Сонячна, будинок 9?

– Так!

– Мене сюди відправили від селищної ради. Сказали, що кімнату забронювали для мене …

– Так, бронювали! – засміялася жінка. – Проходь, чого стоїш в порозі. Ти ж сказав, що у справах їдеш?

– Так. В тривале відрядження так сказати. Наша фірма відкриває філію в вашому місті.

Судячи з усього, я його очолю.

– Підемо, покажу тобі кімнату! Розташовуйся, а потім можеш зайти на кухню, повечеряти. Адже голодний весь день ходиш з дороги, – сказала Ліда.

– А чай будемо пити? У мене ще цукерки залишилися …

– Звичайно! Куди ж ми без чаю! – посміхнулася щаслива жінка.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page