Думаю, цю історію вже можна розповісти: пройшло чимало часу, і ми давно живемо за різними адресами.
Кілька років тому ми жили в звичайній панельній п’ятиповерхівці; майже всіх сусідів знали по іменах. Весілля, переїзди, скандали, – одним словом, радощі й прикрощі траплялися на наших очах. За матеріалами
Якось суботнього дня в сусідній під’їзд стали носити речі: з’явилися в нашому будинку нові мешканці. Чоловік з жінкою, дуже симпатичні і доброзичливі, і з ними гарненька семирічна донька. Буквально через пару днів дівчинка подружилася з усією дітворою у дворі. Іноді вона хвалилася, показуючи на нові черевики:
– Це мені моя «інша мама» подарувала.
Бабульки, які сиділи біля під’їзду, відразу починали фантазувати з приводу «іншої мами», вважаючи, що батьки дівчинки не рідні і що вони її удочерили. І це було правдою.
Олена і Віктор – батьки Лізи – освоївшись, подружилися з нами і розповіли свою історію. Коли вони жили за старою адресою, дочка Аня зaвaгітнiла в п’ятнадцять років. З дитинства Олена і Віктор їй багато дозволяли, балуючи єдине дитя.
Занадто рано вона стала дружити з хлопчиками, в результаті, наpoдила, коли їй ще не виповнилося й шістнадцяти. Олена з чоловіком взяли на себе всі клопоти після наpoдження внучки, а дочці сказали:
– Ти зовсім молоденька, тобі вчитися треба, кар’єру будувати, сім’ю створювати, – займайся собою, а ми Лізу будемо ростити і виховувати, а потім ти її забереш.
Дочка і так не дуже-то тягнулася до малятка, а після пропозиції батьків і зовсім перестала цікавитися дитиною. Закінчила школу і, вступивши до інституту, виїхавши в інше місто. І все. Додому вона майже не приїжджала, тільки перекази грошові від батьків отримувала. Після захисту диплома і зовсім перестала з’являтися.
І ось тепер, виходить, молоді бабуся з дідусем стали мамою і татом рідний внучці. Вони б і раді дочку Аню побачити і віддати їй Лізочку, щоб дитина з матір’ю росла, але тільки вона не з’являлася в батьківській хаті.
Їй постійно щось мішало: то робота, то жених, то ще якісь причини. А Ліза бачить фотографії матері і постійно питає про неї. І оскільки Олена і Віктор для внучки стали мамою і татом, то справжню матір вона називала «моя інша мама».
І бабуся з дідусем намагалися, щоб дівчинка не забувала про матір і дарували їй на день наpoдження і на свята речі та іграшки, пояснюючи, що нібито це інша мама подарувала, відправивши посилкою.
У школі Ліза була відмінницею, ходила в музичну школу і до 14 років стала милою, вихованою панянкою. І тут несподівано приїхала Аня – «інша» Лізи мама. Це була висока струнка дівчина з довгим світлим волоссям, помітно одягнена і з модним макіяжем. І перше, що зробила Аня – звинуватила батьків, що вони відібрали у неї доньку, скориставшись її малоліттям.
Олена заливалася сльозами, картала себе, що повністю звільнила колись дочку від виховання своїх дітей, Віктор пив таблетки від серця, а рідна дочка стояла на своєму: «Відібрали дитину силою».
А що ж Ліза? А Ліза, побачивши молоду красиву жінку, потягнулася до неї. І хоча дівчинка завжди називала свою бабусю мамою, шикарна блондинка, яка була біологічною матір’ю Лізи, захопила підлітка. Вона із задоволенням виходила на подвір’я під ручку зі своєю «іншою мамою», гордо оглядаючись навколо, немов кажучи: «Подивіться, яка у мене молода і красива мама!»
Через тиждень Ліза поїхала разом зі своєю «іншою» мамою. Олена і Віктор відразу якось знітилися і навіть постаріли. І не стільки від того, що внучка поїхала з матір’ю, а тому, що розлучилися вони важко. Але мене найбільше здивувало і порадувало рішення Олени, – воно було мудрим, але забрало їй чимало нервів.
Жінка не стала ні в чому звинувачувати дочку, не стала її дорікати і з’ясовувати відносини, вона писала їй повідомлення на телефон, дзвонила і завжди говорила тільки добрі слова дочці, запитуючи про Лізу, бажаючи обом щастя.
Ліза теж телефонувала бабусі: перші півроку все було добре, а потім дівчинка засумувала. Через рік Ліза захотіла повернутися до бабусі. І знову «інша мама» звинуватила Олену, що вона розлучає її з дочкою. Олена металася між двох вогнів. Ліза все ж приїхала до Олени і Віктора:
– Все-таки вона і правда «інша» мама, – сказала Ліза бабусі, – а ти моя сама справжня мама, я вас з татом-дідусем дуже люблю.
Олена була рада, що внучка повернулася, але одночасно засмутилася тим, що знову засмутилися у Ані відносини з дочкою. І знову Олена терпляче стала писати і телефонувати дочці, умовляючи приїхати, а Лізу переконувала, що Аня – її мама і що вони повинні спілкуватися.
Потім ми всією родиною переїхали жити в інший район міста. Зустрівшись через кілька років з Оленою, дізналися, що у внучки Лізочки і у дочки Ані все ж налагодилися відносини і тепер вони дуже дружні.
Їхні стосунки більше схожі на відносини старшої сестри з молодшою, але видно, що вони люблять один одного. І найголовніше, що Аня перестала звинувачувати батьків, що вони «відібрали» у неї Лізу; тепер вона частенько приїжджає до батьків і насолоджується батьківською любов’ю.
Дізнавшись, що у Олени в родині тепер все добре, якось легко стало на душі. Хороші люди заслуговують щастя! Все-таки молодець Олена, що так терпляче налагоджувала відносини з дочкою, розуміючи, що поки є можливість щось виправити в житті, треба боротися до кінця, щоб рідні серця були разом.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
