В молодості я наробила багато помилок, але те, що я стала мамою в сімнадцять років – не вважаю чимось поганим. Так, я не вийшла заміж за батька Юлі, так, я виховувала дитинку сама. Але нічого, впоралася. Але тепер, коли я перейшла в статус бабусі, у мене виникло питання, яке мене сильно турбує.
В молодості я наробила багато помилок, але те, що я стала мамою в сімнадцять років – не вважаю чимось поганим. Так, я не вийшла заміж за батька Юлі, так, я виховувала дитинку сама. Але нічого, впоралася.
Дуже хочу подякувати за неймовірну підтримку своїм батькам. Не знаю як би все вийшло, якщо б не вони.
Але не подумайте, що вони днями і ночами сиділи з онучкою Ні, тільки тоді, коли мали на це можливість. І я поважала їх думку.
Про університет довелося забути. Я сиділа вдома і займалася лише вихованням дитини. Про зустріч із подружками не було й мови. Я не могла собі дозволити просити маму, щоб посиділа з Юлею, а я в той час йшла “на каву” з подругами.
Звісно, на особистому фронті було повне затишшя. Мало того, що в мене не було часу на стосунки, та й хто захоче зв’язувати своє життя з жінкою, в якої на руках маленька дитина.
Тільки коли Юля стала студенткою, я видихнула і почала жити для себе. У мене з’явився чоловік, з яким до сьогоднішнього дня ми разом. Він мене сильно підтримує, і я дякую Богу, за такий подарунок.
Кілька місяців тому Юля подарувала мені онучку. Вона у шлюбі. Сім’я повноцінна. Все чудово. У зятя є своя квартира, і він заробляє пристойні гроші, тому моїй дочці нема про що турбуватися.
Всі дев’ять місяці Юля була дуже неспокійною. Вона переживала, чи впорається одна з дитиною, коли чоловік виїжджатиме у відрядження. Я їй говорила, що вона може розраховувати на мою підтримку. Та тільки в мої слова донька внесла зовсім інший зміст.
Після виписки мені довелося взяти на місяць відпустку, адже Юля не знала, що робити з немовлям. Я, можна сказати, жила в неї – тільки ночувати додому приходила.
Я її заспокоювала, усьому навчала і пояснювала, що в цьому немає нічого складного. Мені доводилося змушувати її брати на руки дитину, одягати її та годувати, бо Юля боялася зробити щось не те.
Дочка стала сміливішою, тому я скоротила свої візити. Після роботи забігала до неї, щоб вона могла спокійно поїсти та прийняти душ. Та й на вихідні виручала, гуляючи з коляскою, адже розуміла, як дочці хочеться виспатися і трохи відволіктися.
Внучці вже пів року, але справлятися з нею поодинці Юля так і не навчилася. Їй простіше скинути на мене дитину і не думати лишній раз.
Якщо раніше вона відсипалася в цей час або займалася домашніми справами, то тепер йде до подруг або поспішає на манікюр чи брови. Мені дивно, бо вона думає, що я нічого не хочу робити, тільки доглядати її дитину.
У вихідні Юля привозить онуку і залишає в нас на цілий день. Ми з чоловіком навіть не можемо по продукти з’їздити до торгового центру. Він мовчав, все терпів, але останнім часом постійно висловлює своє невдоволення. Щоб не псувати з ним стосунки, я попросила доньку більше не залишати з нами дитину на вихідні.
– Ти ж, коли донечка народилася, пообіцяла, що будеш допомагати мені! – дорікнула мені Юля.
– А я по твоєму що роблю? Ти, мабуть, забула, що це твоя дитина, а не моя. Я з онукою більше часу проводжу, ніж ти. У мене теж є своє особисте життя.
– Ну звісно, чоловічі штани для тебе важливіші за нас з донечкою.
Я розумію, що може десь є і моя вина. Юля в мене єдина дитина, і вона звикла, що я для неї роблю і зроблю все. Але вона забула, що в неї є чоловік і вона доросла людина, яка сама повинна справлятися з питаннями, які виникають.
Так, я нікуди не діваюся. Я є, і в любу хвилину можу прибігти на допомогу. Але це не означає, що я на побігеньках у власної дочки. Треба мати якусь міру!
Що ви, дорогі читачі, скажете з цього приводу?
Хто тут правий?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери