В молодості я наробила багато помилок, але те, що я стала мамою в сімнадцять років – не вважаю чимось поганим. Так, я не вийшла заміж за батька Юлі, так, я виховувала дитинку сама. Але нічого, впоралася. Але тепер, коли я перейшла в статус бабусі, у мене виникло питання, яке мене сильно турбує.
В молодості я наробила багато помилок, але те, що я стала мамою в сімнадцять років – не вважаю чимось поганим. Так, я не вийшла заміж за батька Юлі, так, я виховувала дитинку сама. Але нічого, впоралася.
Дуже хочу подякувати за неймовірну підтримку своїм батькам. Не знаю як би все вийшло, якщо б не вони.
Але не подумайте, що вони днями і ночами сиділи з онучкою Ні, тільки тоді, коли мали на це можливість. І я поважала їх думку.
Про університет довелося забути. Я сиділа вдома і займалася лише вихованням дитини. Про зустріч із подружками не було й мови. Я не могла собі дозволити просити маму, щоб посиділа з Юлею, а я в той час йшла “на каву” з подругами.
Звісно, на особистому фронті було повне затишшя. Мало того, що в мене не було часу на стосунки, та й хто захоче зв’язувати своє життя з жінкою, в якої на руках маленька дитина.
Тільки коли Юля стала студенткою, я видихнула і почала жити для себе. У мене з’явився чоловік, з яким до сьогоднішнього дня ми разом. Він мене сильно підтримує, і я дякую Богу, за такий подарунок.
Кілька місяців тому Юля подарувала мені онучку. Вона у шлюбі. Сім’я повноцінна. Все чудово. У зятя є своя квартира, і він заробляє пристойні гроші, тому моїй дочці нема про що турбуватися.
Всі дев’ять місяці Юля була дуже неспокійною. Вона переживала, чи впорається одна з дитиною, коли чоловік виїжджатиме у відрядження. Я їй говорила, що вона може розраховувати на мою підтримку. Та тільки в мої слова донька внесла зовсім інший зміст.
Після виписки мені довелося взяти на місяць відпустку, адже Юля не знала, що робити з немовлям. Я, можна сказати, жила в неї – тільки ночувати додому приходила.
Я її заспокоювала, усьому навчала і пояснювала, що в цьому немає нічого складного. Мені доводилося змушувати її брати на руки дитину, одягати її та годувати, бо Юля боялася зробити щось не те.
Дочка стала сміливішою, тому я скоротила свої візити. Після роботи забігала до неї, щоб вона могла спокійно поїсти та прийняти душ. Та й на вихідні виручала, гуляючи з коляскою, адже розуміла, як дочці хочеться виспатися і трохи відволіктися.
Внучці вже пів року, але справлятися з нею поодинці Юля так і не навчилася. Їй простіше скинути на мене дитину і не думати лишній раз.
Якщо раніше вона відсипалася в цей час або займалася домашніми справами, то тепер йде до подруг або поспішає на манікюр чи брови. Мені дивно, бо вона думає, що я нічого не хочу робити, тільки доглядати її дитину.
У вихідні Юля привозить онуку і залишає в нас на цілий день. Ми з чоловіком навіть не можемо по продукти з’їздити до торгового центру. Він мовчав, все терпів, але останнім часом постійно висловлює своє невдоволення. Щоб не псувати з ним стосунки, я попросила доньку більше не залишати з нами дитину на вихідні.
– Ти ж, коли донечка народилася, пообіцяла, що будеш допомагати мені! – дорікнула мені Юля.
– А я по твоєму що роблю? Ти, мабуть, забула, що це твоя дитина, а не моя. Я з онукою більше часу проводжу, ніж ти. У мене теж є своє особисте життя.
– Ну звісно, чоловічі штани для тебе важливіші за нас з донечкою.
Я розумію, що може десь є і моя вина. Юля в мене єдина дитина, і вона звикла, що я для неї роблю і зроблю все. Але вона забула, що в неї є чоловік і вона доросла людина, яка сама повинна справлятися з питаннями, які виникають.
Так, я нікуди не діваюся. Я є, і в любу хвилину можу прибігти на допомогу. Але це не означає, що я на побігеньках у власної дочки. Треба мати якусь міру!
Що ви, дорогі читачі, скажете з цього приводу?
Хто тут правий?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua