Одного дня невістка зібрала чемодан і чкурнула до Греції. Самі розумієте, чоловік без жінка нормально жити не може. Котився він на дно, зі швидкістю вітру. З Христиною він не розлучився, не було потреби. Інколи на свята Христина приїжджала. А інколи навіть гроші переводила. Насправді, невістка хороша людина. Може й мій син сам у всьому винен. Правда, коли мого Богдана не стало, невістка приїхати не змогла

Я живу з чоловіком і дочкою в селі. Тетянці 28, вона ще не заміжня. Мали ми з чоловіком і сина, але Богдана три роки тому не стало. З дружиною в них дітей не було. Жили вони на орендованій квартирі. Різниця між дочкою та сином була дванадцять років.

Богданчик, можна сказати, доглядав сестричку від народження.

Мабуть в сім’ї Богдана відіграв велику роль факт, що не було дітей. Богдан мій почав до чарки заглядати. А невістка Христина з того всього вирішила чкурнути за кордон. На той час була можливість поїхати в Грецію. В неї там кума жила і працювала.

Самі розумієте, чоловік без жінка нормально жити не може. Котився він на дно зі швидкістю вітру.

З Христиною він не розлучився, не було потреби. Так і жили, в двох різних світах.

Інколи на свята Христина приїжджала. А деколи навіть гроші переводила. Насправді, невістка хороша була людина. Може, то син мій не той, на кого можна було покластися.

Правда, коли мого Богдана не стало, невістка приїхати не змогла. Тоді ж корона гуляла, і все було не просто.

І ось до чого я веду. Просто мене це сильно здивувало.

Місяць тому Христина мала якісь справи в Україні. Заїхала невістка в село і до нас.

Приходить вона в хату:

– Здрастє! Ну расказивайтє, как ви тут?

Я ледь дар мови не втратила.

Виявляється, в них там показують лише ті канали “за поребриком”, ну, чи вона такі дивиться…

Читайте також: Я забігла до дітей на хвилинку. Невістка в залі з телефоном в руках – вона працює. А ось мій Кирило у фартушку стоїть біля плити і борщ зелений варить. Я ледь не стерпла. – Гнилице ти, гнилице! Тобі стидно має бути! Щоб чоловік на кухні замість жінки в фартушку стояв! – А вона мені, уявляєте, ще й доказувати почала, що на даний час це нормально. Мій чоловік має поговорити з сином, щоб той не дозволяв об себе ноги витирати

Українську вона каже, що вже забула.

Дивина тай годі.

Я попросила, щоб хоч на вулиці до нікого не віталася, а то позору не наїмся.

І ось скажіть мені, як людина, яка виросла і все своє життя розмовляла українською, вмить її забула?

Таке ж не буває?

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua